56 розділ

По той бік кордону, Ахмадарське королівство

- Відступаємо! Відступаємо!..           

- ТРИМАТИ СТРІЙ!.. Приведіть ще рабів! Їх потрібно відволікти!..

- Та що ж це коїться?.. Невже Предки вирішили нас покарати?..

- БАР’ЄР НЕ ВИТРИМАЄ!..

Холодний дощ сивою стіною заволікав довколишній світ, наче вакуум, поглинаючи усі звуки. Колись розпечені піски, напоєні рясними опадами, перетворилися у справжні луки, порослі височезними травами та чагарником. Неймовірний зелений океан хвилювався під натиском потужно вітру і суцільних потоків води, змушуючи нажаханих вартових здригатися від кожного шелесту. То тут, то там чулися відчайдушні крики та передсмертні стогони. Хижак перетворився на здобич, що з відчаєм у погляді бореться за власне життя…

- Повелителю! – поли розкішно облаштованого шатра розгорнулися, пропускаючи всередину не лише блідого охоронця, але й вогкий вітер. Впавши на коліна, підданий припав обличчям до землі.

- Що там? – махнувши вільною рукою, аби той підвівся, Башар грайливо ляснув одну зі своїх рабинь по оголених сідницях.

- Новини із північного табору, - доповідав охоронець, не підводячи погляду. – На них напали…

- ХТО ПОСМІВ? – смикнувся емір, різким рухом відштовхуючи рабиню. Грайливий настрій швидко змінився гнівом. Невже це Аласкар вирішив помститися за його невинну витівку?..

- Це прозвучить дивно, але… - зам’явся вартовий, зсутулившись.

- Ну? – подався вперед Башар, готовий будь-якої миті придушити нещасного, за подальше зволікання.

- Це аґріфи…

- Що? – отетерів володар.

- Посланець стверджує, що це зграя аґріфів…

- Ха? – нервово смикнувся емір, вихопивши у рабині келих з нектаром і різким рухом осушуючи його до дна. Напій багряними цівками покотився шкірі, забруднивши дороге вбрання. – Ану приведи його сюди! Нехай сам пояснить, як так сталося, що найкращі воїни мого племені не впоралися з дрібними щенятами!

За хвилину до шатра завели закривавленого гінця. Заледве тримаючись на ногах, він перелякано озирнувся перш, ніж припасти до землі.

- Кажи! – прогарчав емір, зневажливо оглядаючи гостя.

- В-вони пр-рийшли величезною з-зграєю, близько с-сотні особин, - тремтячим голосом розповідав гонець, не підіймаючи голови. – Напали од-дномоментно, з ус-сіх сторін… Ми від-дбивалися, як могли, але… об-борону прорвали. Бул-ло таке враж-ження, що монстрами х-хтось керує, надто з-злагоджено вони діяли…

По мірі доповіді, в Башара кам’яніло обличчя, зіниці перетворилися в тонкі щілинки, а очі налилися багрянцем.

- ЩО? – розлючено вигукнув емір, жбурнувши порожнім келихом в пораненого. – Хочеш сказати, якась купка звірини порвала загін елітних ахмадарських воїнів? Як таке взагалі можливо?..

- Пробачте! – ще дужче розпластався по підлозі нажаханий гонець. – Благаю, доп-поможіть нам врятувати тих, хто ще зал-лишився!..

- Врятувати? – зневажливо скривившись, підвівся володар. Якби тільки посланець міг заглянути в той момент у його очі, він би одразу ж все зрозумів. От тільки він не міг… - Навіщо мені рятувати цей непотріб? Якщо вас здолав ТАКИЙ ворог, ви не маєте права називатися елітним військом. Стратити його!

- Змилуйтесь!..

- Геть!

Відвернувшись від нещасного, якого уже витягували на вулицю, Башар навідмаш ляснув одну із переляканих до напівсмерті рабинь. Тендітне тіло відкинуло, наче ганчірку. Гаряча кров бризнула навсібіч, заливаючи дорогі килими. Ні, вона не загинула, лиш мовчки, не зронивши жодної сльози, шматком тканини витерла з підлоги власну кров.

 Злість клекотала всередині могутнього тіла, вириваючись назовні тихим гарчанням. Що відбувається?.. Як так трапилося?.. Адже це якийсь жарт! Чи можливо?..

- Аласкар-р-р!..

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Його тягнуло до цієї жінки, наче магнітом. Здавалося, він усіма своїми нутрощами бажав відчувати її присутність, наче в цьому крихкому тілі було приховане могутнє джерело енергії, якої так потребувало його власне. Ні, це не звичайне захоплення, не симпатія і навіть не банальна закоханість. Це азарт! Поруч з Євою він відчував себе хижаком, що полює на рідкісну здобич, і одночасно з цим залишався залежною жертвою, бо лише один її погляд змушував серце зриватися з ритму. Хто вона? Чому так солодко пахне? Чому здається йому такою близькою?.. Невже це магія?..

- Повелителю, - донеслося від темного закутка його кабінету. Останнім часом Аласкар рідко звідси вибирався, закопавшись у древні сувої по самі вуха. – Ви хотіли мене бачити?

Тінь ледь відчутним вогким вітерцем пронісся кімнатою, змушуючи монарха роздратовано пересмикнути плечима. Імператор не любив подібних витівок свого слуги, але й забороняти йому не смів. Надто крихким видавався їхній договір, адже це він, Аласкар ель Якхар, імператор Хамадського королівства, залежний від цієї істоти, а не навпаки. Чого варті договори, якщо Тінь забажає їх розірвати?