21 розділ

Єва

Зустріти на складі Аяза було більш ніж несподівано, проте це відкрило мені очі на велику кількість випадковостей.

- Не очікували? – майже щиро посміхнулася, спостерігаючи, як фарби швидко покидають набундючене обличчя місцевого бандита.

- Здивувався, - прошипів крізь зуби Тіньовий володар, нервово відтягнувши від горла не таку вже й тісну горловину дорогої сорочки. – Аліфе, що ти тут робиш? Чому більше не забігаєш?..

Аяз нервував і, можливо, саме тому весь час намагався не затримувати на мені погляду. Та на якусь мить мені здалося, в маленьких очицях промайнув справжній страх. Чого б це?..

- Ніколи! – оскалилася, змушуючи друга стулити писок, доки не наговорив зайвого. Алл розумний хлопчина, проте інколи надто недооцінює власних родичів…

- Он як… - пересмикнувши плечима, чоловік розлючено поглянув на свого мовчазного супроводжуючого. – Тоді не буду більше вас затримувати, адже у мене також ще безліч не завершених справ... Ходімо!

Навіть не попрощавшись, Аяз швидко пішов геть. Дивно все це! Ой як дивно! Проте зрозуміло одне: він точно не очікував мене побачити. І щось мені підказує, моя незапланована «подорож» до місцевих катакомб також його рук справа!..

Попрощавшись з Наїлем, ми повернулися додому. Нехай нетрі й не виглядали, наче люксовий готель в центрі міста, проте тут я ніколи не відчувала себе порожнім місцем… І взагалі, попередній план дій для нашої малесенької команди намальовано, тож пора братися до роботи!..

Хамадське королівство, десь в глибинах імператорського палацу

- Вам не варто хвилюватися, мій еміре! – з легкою зневагою, промовляв до невеличкого люстерка незнайомець. – Цей малолітній бовдур ні про що не здогадався! Він навіть скликав Велику Раду, аби якось в  усьому розібратися, але зібрання, як і завжди, швидко переросло у балаган. Дурень, йому нізащо не впоратися з вами!..

- Ти впевнений, що він не підійме кораблі? – з сумнівом, пролунало з того боку люстерка. Срібляста поверхня пішла брижами, вібруючи в такт голосу співрозмовника.

- Так! – посміхнувся незнайомець, виставляючи на показ довгі білі ікла. – Його страх смердів, наче дохлий крабер. Він нізащо не нападатиме першим!..

- Чудово! – прошипіли з того боку, змушуючи співрозмовника здригнутися всім тілом. – Тоді чекай! Незабаром я надішлю до тебе союзника і ми, нарешті, розпочнемо другу фазу мого плану!..

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Життя ввійшло в звичне для нього русло, сповнене турбот про власне королівство і народ. Щоденні доповіді з кордонів, фінансова звітність, магічне забезпечення і таке інше… Здавалося б, імператор не зобов’язаний усім цим займатися, адже для цього існують міністри… Та Аласкар всіма силами намагався тримати руку на пульсі своєї держави, адже мало хто розумів, насувається смертельна небезпека і їм варто якнайкраще підготуватися!

- Емір Башар зі своїм військом відступили вглиб Ахмадару… - відчитувався перед монархом, хадір Ганем, схиливши голову та не сміючи підводити погляду. Ні, Ганем не боявся Аласкара і, з дозволу правителя, міг завше спілкуватися з ним на рівних, проте все одно продовжував виконувати усі прописані в древніх законах правила. Певно, таким чином хадір намагався показати монарху свою глибоку повагу.

- Наскільки далеко вони відійшли? – полегшено видихнув імператор, відкинувшись на спинку крісла.

- Недостатньо, аби не становити для нас загрози, - скривився Ганем. – Всього лише день переходу. Але я вже втричі збільшив кількість вартових на всьому відрізку прикордонних територій. Не  варто довіряти цим пустельним наррі!..

- Не варто, - погодився монарх, замислившись. – Впевнений, незабаром Башар знову зробить крок в наш бік. Він не звик так легко відмовлятися від бажаного… Вдалося з’ясувати, що могли шукати його люди?

- На превеликий жаль, ні, - похилив голову хадір. – З того місця, де ви зустрілися, відходить декілька основних гілок і ще три десятки дрібних відгалужень, тож сказати напевне неможливо…

Гучний стук у двері перервав доповідь чиновника.

- Імператоре, -  низько вклонився вартовий, притиснувши лівицю до грудей, - прибув посол від еміра Башара. Просить прийняти.

Аласкар лише криво всміхнувся. «Невже його розвідка так швидко спрацювала? Чи це співпадіння?..» Кивнувши вартовому аби запускав «гостей», імператор мовчки вказав Ганему зостатися поруч. Кого б не надіслав Башар, пустельникам  не місце в його палаці!

За мить до залу повільно почали входити слуги з дарами від еміра. Розкладаючи перед монархом скрині, бутлі та килими, вони бузшумно відходили назад, пропускаючи все нових і нових посланців. А коли потік носильників закінчився, до зали повільно впливла… вона! От кого Аласкар точно не очікував побачити.

- Захра, якщо я не помиляюся, - прогарчав, сам від себе такого не очікуючи. При одному лиш погляді на багряно шкіру красуню, всередині, наче прокидався дикий звір, готовий схопити та заволодіти.

- Вітаю вас, імператоре! – граційно вклонилася гостя, опускаючись до самої підлоги і виславляючи на показ й так майже не прикриті одягом перса. – Неймовірно щаслива знову вас бачити…