50 розділ

Захра, старша принцеса Ахмадару

Щось трапилося!.. Вона зрозуміла це ще тієї ночі, коли випадково наштовхнулася на імператора в порожньому коридорі. Блідий, наче мрець, він миттєво втратив самовладання не лише над емоціями, але й над власною магією… Задумалася, можливо насторожилася, та не більше. Проте тепер напруга буквально пронизувала все повітря палацу. Знать час від часу тривожно оглядалася, наче очікуючи нападу від невидимого ворога, але мовчала, зате слуги… Ті смачно перешіптувалися по кутках. Тож чого тільки не понавигадувала їхня бурхлива уява: від кінця Світу до ахмадарських шпигунів, що заполонили столицю і вже незабаром збираються напасти на Дакарфат. Останнє, до речі, не далеко втекло від істини...

А причиною переполоху стала дивна поведінка імператора. Останнім часом Аласкар ходив темнішим грозової хмари, не з’являвся на загальних трапезах та ігнорував забаганки імператриці, чого раніше не траплялося. Весь час просиджуючи в бібліотеці, монарх не лише поставив на вуха усіх підлеглих, але й посилив охорону палацу. Тепер уже принцесі нізащо б не вдалося так легко вибратися у місто.

- Що відбувається? – запитала вона стривожено у Манафа, голови Рурукійського підземелля, що й надалі продовжував виявляти до ахмадарки палку прихильність. Захру страшенно дратував цей самозакоханий йолоп, проте відпускати його від себе було б дурістю.

- Ви про що, моя люба? – промуркотів деманієць, ніжно пестячи губами тонку долоньку багряношкірої красуні.

- Про усі ці розмови, що точаться довкола! – роздратовано висмикнувши руку з-під носа коханця, відповіла принцеса.

Легко вислизнувши з ліжка, вона манкою ходою попрямувала до купалень. Незабаром чаювання з королевою. І хоч там нічого цікавого почути не доведеться, пропускати  щоденний ритуал зась!

- Ви про прокляття? – вишкірив білосніжні ікла деманієць, прямуючи слідом.

- В тому числі, - видихнула Захра, ігноруючи чіпкі пальці, що ніжно пестили її перса, доки ахмадарка намагалася розплутати розкішне волосся.

- Хм... Чого тільки не понавигадують дурні, - муркотів Манаф. – Думаю, це через масові напади мангурів. Все ж, раніше такого не траплялося ніколи. Але запевняю вас, причин хвилюватися немає! Певно, їжі в пісках поменшало, от вони й сповзаються до Дакарфату, наче крабери до не свіжого трупа…

- Он воно як, - повертаючись у міцних обіймах, прошелестіла спокусниця, змушуючи коханця нетерпеливо загарчати. - Тоді чому ж імператор останнім часом так дивно поводиться? Невже це також пов’язано з монстрами?

В темних очах спалахнув яскравий вогник нетерпіння.

- Хто його знає? – прохрипів деманієць, заледве стримуючись, доки триває допит. – Але я чув, що він заборонив щорічне жертовне підношення Предкам. Можливо, йому допікають жерці?..

- Сподіваюся, що так… - розчаровано видихнула ахмадарка, відповідаючи на палкий поцілунок. Певно, на сьогоднішнє чаювання вона таки запізниться!

Єва

У мене був план!.. І цей план тріщав по швах тому, що нам елементарно бракувало знань.

«Знання – це сила, яку не потрібно носити за спиною, але яка може знадобитися тобі у будь-який момент!» Слова, які мені щодня вбивали в голову ще у притулку, зараз були як ніколи доречними. Все так! Поте ніхто й ніколи не пояснював, як діяти, коли у тебе елементарно немає доступу до знань, адже інформації про магічні камені у нетрях Дакарфату просто не існувало.

Ретельно продумавши все, аж до дрібниць, я нізащо б не подумала, що все заштопориться на розмірі кристалу.

- Від цього залежатиме розмір посадкового місця і кількість ріжучих елементів, що нам вдасться розмістити довкола нього, - дратувалася Дайна, штрикаючи олівцем в різні частини креслення, що одного разу, я сподіваюся, зробить нас багатими. - Якщо камінь буде замалий, вибух не дасть достатнього прискорення уламкам, та якщо перестараємося – болли перестануть бути зручними та дешевими. Тому вибач, Єво, але надалі без допомоги нам не обійтися.

Навіть не сперечатимуся. Дайна добре себе знає, аби розуміти межі власних можливостей.

- Згідна, - кивнула власним думкам. - Проте спершу нам потрібен патент!..

- Не думаю, що він допоможе, - скептично втрутився Алл, доки дівчина згортала пергамент. – Стільки часу минуло, а від саіда ні слуху, ні духу.

Скривилася. Хлопець має рацію, щось надто довго Расул тягне з паперами. Сподіваюся, він не намагається знайти лазівку, аби мене обманути. Знаю я таких хитрих і слизьких типчиків!

- Ну, якщо гора не йде до Магомеда, тоді Магомед прийде до гори! – посміхнулася, смакуючи кислий вираз обличчя місцевого чиновника, коли він побачить мене на порозі. Нічого, потерпить! Зрештою, якщо все вигорить, він перший отримає зиск!

Саід Расул

За ним достатньо тягнеться гріхів! Маніпуляції, підкуп, приховування і навіть вбивства, не сам звичайно, через треті руки, та все ж… І за це одного разу йому  таки доведеться відповісти перед Предками. Але те, чого Расул ніколи не робив, так це не обманював своїх покровителів. Ніколи за все своє життя саід жодного разу не збрехав імператору чи його посланцям. Жодного! Адже будь-яка спроба миттєво карається смертю і ніщо тебе не врятує, ні гроші, ні зв’язки, ні сила.