54 розділ

Єва

Здається, за ці кілька місяців у Хамадському королівстві я повністю вичерпала ліміт свого везіння за цей рік. Інакше чому ноги все ще несуть моє ослабле тільце по ґрунтовій дорозі, а пальці судомно стискають повний мішечок грошей. Винагорода!.. Нам заплатили за літаки, та ще й пообіцяли віддати увесь метал на переробку… Абзац! Я у такому шоці, що навіть мову відняло…

- Єво, з тобою все гаразд? – стривожено перепитала Дайна, зазираючи у мої шалені очі. – Може краще зайдемо кудись, пообідаємо? Думаю, нам усім зараз не завадив би ковток заспокійливого відвару…

- Краще склянку чогось із градусом, - пробурмотіла, нервово посміхаючись. – Не впевнена, що зможу переварити все, що сьогодні відбулося…

- Хіба це не те, на що ти розраховувала? – роздратовано підколов Алл, тим не менш міцно стискаючи долоню дівчини. Бідолашні, вони навіть не помітили, як сьогоднішня «пригода» підштовхнула їх одне до одного. І чого тільки стільки часу зволікали?..

- Так, тобто ні!.. Не знаю… - бурмотіла собі під ніс. - Я, звісно, сподівалася на успіх, але ж ми стільки всього натворили, що впору лягати на плаху. А тут ще й нагородили… Мене від цього дисонансу не слабо так теліпає.

Молодь стривожено перезирнулася.

- Ну, припустимо, не ми, а ти, - докоряв хлопець, змірявши мене суворим поглядом. – І ТОБІ дійсно варто було б прикусити язика! Навіть якби це був не імператор, а звичайний рядовий деманієць, тебе уже давно згодували б монстрам. Жодна людина не може просто так навіть погляд на них затримувати, не те, щоб з кулаками кидатися…

- У мене помутніло в голові…

- Краще тобі більше такого не робити, - буркнув Алл, озираючись. – Наступного разу нам більше так не пощастить.

Усе розумію, і все ж… серце гріє підписаний договір на реалізацію ідеї з бойовими боллами. Впевнена, якби не наказ Муси… тобто імператора, Асхат ніколи не пішов би на цю співпрацю, тим паче на наших умовах. Уявити тільки, ми перші люди у цьому світі, хто братиме участь у виробництві бойових боллів!.. Я в шоці!

Кабінет імператора

- Як це можливо? – походжаючи кабінетом, шаленів хадір Ганем. Сам на себе не схожий, він рвав на голові волосся і розмахував шматком пергаменту. – Як він міг це підписати? Це ж чистої води здирництво! Як взагалі ця жінка додумалася підсунути самому імператору цей… недолугий папірець?..

- Не такий він уже й недолугий, - посміхнувся монарх, спокійно спостерігаючи за своїм головним міністром та найкращим другом в одній персоні. Єдиний деманієць, котрий жодного разу навіть голосу не підвищив, зараз нагадував ображену дитину, що не отримала обіцяного подарунку. – Я взагалі здивований, як Єва додумалася усе так вигідно для себе оформити. Та й взагалі, це ж я наказав Асхату дати їй все, що тільки попросить.

- І це мене дивує найбільше! – впірився підозрілим поглядом Ганем в свого володаря. – Чому ця людська істота настільки вас зацікавила? Мені здалося, чи ви раніше вже бачилися? Хоча ні, мені точно не здалося… Ваша Величносте, невже ви знову таємно покидали палац? Ви хоч розумієте, наскільки це  небезпечно?..

- Досить! – спокійно, проте з притиском зупинив емоційний потік Аласкар. – Так, інколи навіть мені потрібен перепочинок. Тим паче, схоже, це принесе нам не аби який зиск. Передай Асхату, я погоджую виробництво. Нехай надасть усю можливу допомогу, включаючи доступ до наших склодувних та запасів магічних каменів. Впевнений, цій жінці ми можемо довіряти.

- Слухаюсь, - вклонився хадір, важко зітхаючи. Він точно знав, якщо імператор щось вирішив, шансу переконати його у зворотному немає.

- Все! – підвівся з-за столу володар. – Ти можеш йти! Охорона!

До кабінету, кланяючись, увійшла пара велетнів в чорних обладунках.

- До мене нікого не впускати! Вільні!

Двері тихо скрипнули.

- Ну, що скажеш? – в холодному голосі промайнула нотка нетерпіння.

- Це було епічно! – ворухнулася тінь в кутку. – Вам варто було залишитися, господарю!

Він надмірної веселості в голосі Тіні, Аласкар невдоволено скривився.

- Переходь до суті!

- Ідея її, але договір складали разом із саідом…

- Отже, він також до цього причетний, - нахмурився імператор, відвернувшись до вікна. На вулиці знову дощило. Холодні краплі голосно тарабанили по склу, затуманюючи краєвид. – Змова?

- Не думаю, - заперечив гість. – Скоріше, вона просто вправно його використала. Хоча, певний зиск цей пройдисвіт точно матиме. Мене здивувало інше, інколи складалося враження, наче Єва знає куди як більше, аніж говорить, більше, аніж ми здатні зрозуміти… Хоча, можливо, мені лишень здалося!

Кімнатою розлетівся тихий сміх, пробираючи могутнє тіло до кісток.

- Не хвилюйтеся, господарю, - прошелестіло поруч, - інтуїція підказує, ця жінка нас іще здивує, в хорошому сенсі цього слова.

- Слідкуй! – видихнув Аласкар, повертаючись до роботи. – Нам не потрібні сюрпризи.