34 розділ

Аласкар, імператор Хамадського королівства

Коли правитель повернувся до палацу в геть не радісному настрої, на Аласкара вже чекала нова, далека від хорошої, новина.

- Імператоре! – низько кланяючись, прошелестів жрець. Його довга червона хламіда підмітала підлогу, наче це був не безцінний шовк, я якесь старе дрантя.

«Зажерлися!» - промайнуло в голові монарха, доки він мовчки оминав служителя Предків. Двері до кабінету тихо відчинилися, пропускаючи відвідувачів у своє нутро.

- Що трапилося? – обірвав готові було зірватися з язика жерця хвалебні вітання.

Служитель культу невдоволено скривився, проте перечити Аласкару не став. Випнувши груди, він з усім можливим у даній ситуації притиском заявив:

- Предки вимагають людської жертви!..

- Жодних жертвоприношень не буде! – обірвав на півслові імператор, гнівно зиркнувши на відвідувача. В голові гуло, наче в порожньому коридорі, а тіло ломило від утоми, тож Аласкар важко опустився в крісло. Його б воля, він би просто вигнав усіх геть і на декілька днів зачинився тут з пляшкою міцного алкоголю!..

- Але… Як же так? – не здавався служитель, всім своїм єством тиснучи на монарха. – Споконвіків кожен посушливий сезон закінчувався жертвою і молитвою, аби наступний дощовий період подарував нам якомога більше врожаю! Це традиція! ЇЇ неможна порушувати!..

- Та невже? – зіщулив чорні, наче сама Пітьма, очі Аласкар. – І хто посміє мені перечити? Ти?..

Від сили, що переповнила голос монарха, жрець несвідомо зіщулився і позадкував. Його тіло дрібно затремтіло, а зіниці розширилися, спотворюючи обличчя до непізнаваності.

- Ні… Я… Але ж… - белькотів служитель, намагаючись прийти до тями. – Але ж традиції…

- Досить вже підігравати божевільним забобонам старовірів! – розлютився імператор, посилюючи свій натиск. Магія кипіла всередині нього, змушуючи деманійця втрачати самовладання. – Жодна з їхніх «традицій» не принесла Хамадському королівству добра! Жодна не зупинила піски! Тож повертайтеся назад і займіться чимось корисним… Це все!

Втративши до відвідувача будь-який інтерес, Аласкар занурився у невтішні роздуми.

«Потрібно посилити захист кордонів, не послаблюючи при цьому внутрішні сили. А ще ж напади мангурів… Необхідно негайно передати частину заповнених боллів вартовим. Деякі міністри просто сказяться, коли про це довідаються… Потрібно збільшити виробництво… Якщо нам вдасться збільшити кількість боллів хоча б удвічі, це могло б усе змінити…» Здавалося, Аласкар забув про існування гостя, аж доки той не обізвався:

- Ви пожалкуєте! – здавлено прохрипів жрець, божевільним поглядом впірившись в монарха. – Вони не зупиняться! Ніколи!.. Через вашу слабкість вони нападатимуть знову і знову, аж доки ми всі не загинемо!..

- ГЕТЬ! – зірвався на ноги імператор, втрачаючи самовладання.

Магія вирвалася потужною хвилею, розносячи на друзки усі скляні предмети в кімнаті. Гострі уламки посипалися зусібіч, встелюючи підлогу та шматуючи дороге вбрання служителя. Пискнувши, наче йому хвоста прищемили, деманієць швидко вискочив з кабінету, забувши навіть вклонитися.

Монарх важко видихнув. Ніч обіцяла бути довгою…

Єва

Вже збиралася викласти усе, як на сповіді, коли двері кабінету знову відчинилися і всередину заглянула знайома жовтоока морда Асхата. Я аж задихнулася від полегшення. «Нарешті!..» Так-так, незважаючи на суворий погляд незнайомця навпроти і його погрози, мені й досі здавалося неправильним розкривати усі деталі нашої співпраці з Асхатом. Наче я таким чином зраджувала його довіру. Але тепер…

- Ваша… - здивовано вигукнув сивочубий деманієць, швидко зачиняючи за собою двері  і низько кланяючись гостеві. Не мені, якщо що! Цікаво, хто ж це такий?..

- Не зараз! – поспіхом зупинив його гість і вказав на стілець поруч з моїм. – Ця людська жінка щойно доводила мені, що ви заключили угоду. Це дійсно так?

Асхат якось дивно на мене зиркнув, проте відповів впевнено.

- Саме так, Ва… вельмишановний ейле, - голос здригнувся, проте лиш на мить. - Єва з недавніх пір є нашим партнером. Її болли одні з найкращих, які мені доводилося бачити останнім часом. Хоча деякі деталі варто було б іще допрацювати…

- Ми вже допрацювали! – заявила впевнено, виймаючи з кишені (так-так, в цій паранджі є ще й кишені, причому доволі глибокі, що навіть зручно) невелику блискучу кульку. – Сподіваюся, вона саме така, як ви хотіли.

Асхат уважно розглянув болл, перекотив його в довгих кігтистих пальцях, навіть понюхав і, зрештою, залишився задоволеним.

- Чудова робота! – посміхнувся деманієць, виставляючи на показ довгі білі ікла. – Мені потрібна сотня таких. Скільки часу вам необхідно для виконання замовлення?

«ТАК!» - тріумфувала всередині, доки на обличчі вимальовувався стурбований і трохи винуватий вираз. Адже нам капець! Як шкода, правда?..

- Щось не так? – нахмурився діловий партнер, схвильовано зиркнувши на мовчазного гостя по той бік столу.