43 розділ

Дайна

Все змінилося з тих пір, як до її будинку увійшла та жінка. Дивакувата, наче не з цього світу, вона розбудила в дівчині таку знайому і таку ж нестерпну жагу, яку досі викликали лише речі з інших світів. Сила, що сяяла в її очах. Впевненість, що вливалася до дівочого серця разом із тихими переконливими словами. Межі, що розмивалися, наче лінії на піску. Все це подарувало їй надію! Надію, що одного разу і вона віднайде у цьому помираючому світі своє місце.

Хто б міг подумати, що саме таким чином інтуїція підкаже своїй власниці розгадку страшного секрету. Чи жалкувала вона хоч на мить?.. Ніколи! Чи ще пожалкує? Можливо… Але вже точно нізащо не відступиться! Навіть якщо одного разу їй доведеться розплатитися власним життям…

- Дайно! – пролунало хрипле за спиною. Дівчина, що саме поралася коло наковальні, аж підскочила.

- Тату! – важко видихнула, хапаючись вільною рукою за серце. – Ти мене налякав! Не підкрадайся так більше, чуєш?..

- Ти повинна негайно порвати всі відносини з тією особою! – не зважаючи на претензії у свій бік, вперто продовжував митець.

Дайна здивовано кліпнула. Чоловік, котрий ніколи не те, щоб не цікавився її життям, інколи взагалі забував про існування доньки, раптом сміє щось там у неї вимагати. Невже небо рухнуло на піски, а вона цього не помітила?

- Ти про кого? – насупилася майстриня, відкладаючи інструменти. Розмова яво намічалася складною і тривалою.

- Про… про ту особу, - відвівши погляд, прошипів крізь зціплені зуби батько, - що останнім часом з’являється в нашому будинку…

- Не розумію…

- ПРО ТУ ЖІНКУ! – вискнув скульптор, тицьнувши тремтячим пальцем на двері. – Вона… вона небезпечна! І мене попередили: якщо я й надалі хочу спокійно працювати в Дакарфаті, ти повинна порвати з нею всі зв’язки!..

Раптом картинка склалася.

- Он воно значить як, - задумалася майстриня. – То це і є відповідь Аяза. Невже великий Тіньовий володар опустився до банальних погроз?..

- Що… що т-ти таке каж-жеш? – нажахано прошелестів чоловік, відступаючи під пильним поглядом доньки. – Ти не можеш… Ти повинна, чуєш?.. Інакше… Вони страшні люди! Вони…

- Досить! – скривилася Дайна, не в змозі більше бачити, як колись геніальний скульптор опускається до плазування перед всяким непотребом. – Передай його посіпакам: я нізащо цього не зроблю!

- Але… - пискнув батько, поволі задкуючи. Куди й поділася вся його напускна рішучість. – Це мій дім і я маю право!..

- Останні кілька років цей дім тримався лише на моїх грошах, тож повернешся з претензіями, коли знову почнеш заробляти!

Гримнувши, дівчина знову взялася до роботи. Але серце більше не співало від захвату під розмірений стук молота, не тріпотіло від спекотної пісні вогню. Тепер його оповили чорні хмари тривоги. Що ж буде далі? Чи впораються вони з усім? Хтозна…

Єва

Взагалі не пам’ятаю, як прилетіла до майстерні. Здається, по дорозі я ще й додому встигла заскочити, але про це здогадалася лише на місці. Як? А чого б іще Алл дивився на мене таким несамовитим поглядом, відхекуючись після тривалого забігу, втираючи піт, а головне простягаючи мені скляну кулю із зимовим пейзажем всередині. Бідолаха, здається, я його таки загнала!

Насправді, ще там, біля міської стіни, я раптом зрозуміла, що саме весь час крутилося в моїй голові розмитим маревом, ніяк не набуваючи чітких обрисів. І тільки тепер картинка прояснилася. Залишилося лишень донести її моїй найкращій, найвправнішій майстрині. Опісля справу буде вирішено. Впевнена, ми викличемо фурор, а заодно ще й заробимо чималих грошенят. І нехай тільки спробують мене обдурити знову!

- Що… трапилося?.. – вмить розгубивши увесь свій запал, поцікавилася у господині молота та наковальні.

Дайна сиділа за міцним дубовим столом, який ми не так давно спеціально притарабанили з базару, хоч це й коштувало нам шалених грошей та ще більших зусиль. Чому дубовим? Уявлення не маю! Але впевнена на сто відсотків, таку якісну, важелезну річ могло викинути лишень з мого світу…

Відволіклася!.. Отже, Дайна сиділа за столом, обхопивши долонями голову і заледве не випалювала у старовинній деревині дірку.

- Люба, ти мене лякаєш, - обережно підступивши до красуні, примостилася поруч на лавці. Алл мовчки заховався у віддаленому кутку. От молодець! Чуйка у нього працює на ура! – Можливо, це не моя справа, але якщо ти розкажеш, впевнена, ми щось придумаємо…

Полишивши розкуйовджене волосся, дівчина приречено заглянула мені у вічі. Не зрозуміла!..

- Аяз об’явився, - скривилася майстриня, явно намагаючись стримувати яскраві емоції.

- Та-ак, - повільно кивнула, не підганяючи, але й не дозволяючи Дайні знову заховатися у власній мушлі.

- Надіслав своїх посіпак до мого батька…

- Він якось нашкодив йому? – напружилася, розуміючи, що зараз мало чим можу протистояти колишньому Тіньовому володареві. Втручання саіда повинно було б достатньо ослабити сили Аяза, але навіть відрубана голова змії все ще здатна вкусити.