17 розділ

Будинок управителя нетрів

Вперше за багато років Расул не знав, як вчинити. З одного боку незнайомка викликала надто багато запитань, тим паче, якщо її розповідь правдива… У таких випадках він зобов’язаний повідомити імператора! Але з іншого… Єва надто кмітлива та уважна. Якщо їй дати шанс, можливо з цього вийде не лише щось цікаве, а ще й доволі прибуткове… Тож, коли в двері голосно грюкнули, як грюкають лише одні істоти у цьому світі, чоловік мимоволі здригнувся. Невже вони прознали раніше, і тепер прийшли по його душу?

- Я сам! – вигукнув, оминаючи служку і швидко відмикаючи двері. – Ласкаво прошу!..

Саід хотів було вклонитися неочікуваним гостям, проте на заваді стала картина, що геть збила чоловіка з пантелику.

- Саід Расул, - прогримів темношкірий велетень, зблиснувши жовтими очима, - передай цю жінку її родині! І щоб жоден волосок не злетів з її голови!

- Але звідки вона у вас?.. – прохрипів господар будинку, приймаючи з рук деманійця непритомну Єву. Кого-кого, а її він точно не очікував побачити!

- Не твоя справа! – відрізав велетень, йдучи геть. – Зроби, що сказано!

Саід лише очима кліпав, не в змозі промовити ні слова більше. Проте, як тільки деманієць зник, він швидко передав гостю до рук служки, наперед прораховуючи, яку вигоду тепер зможе принести йому ця дивовижна незнайомка!

Єва

Здається, потрапляти у різноманітні халепи стає для мене звичною справою! Чи це тутешнє сонце так впливає?..

До тями прийшла в розкішній, абсолютно білосніжній кімнаті. І ні, це не божевільня!.. Ні з чим не зрівняний аромат свіжої, нещодавно випраної білизни, м’яке, наче хмаринка, ліжко і прохолодний вітерець, що раз по раз коливає фіранки. Яке блаженство!

Потягнулася, відчуваючи, як тіло переповнює сила та легкість. Матінко, коли я в останнє так добре спала?.. Якщо це те саме пекло, я згідна залишатися тут довіку…

- Прокинулася? – вирвав із мрій знайомий голос. Що ж, це таки пекло, але не те, про яке я подумала!.. – Зізнатися чесно, з кожним днем я все більше тобою захоплююся, Єво!

Саід виник переді мною, наче той самий чортик із табакерки. Не найкращий початок дня!.. Стоп! Початок дня? А куди ділася решта попереднього? І що я взагалі тут роблю?..

- Не можу не радіти такому прогресу в наших відносинах, - пробурмотіла, швидко оглядаючи себе. Одяг на мені, і на тім спасибі! – Та, можливо, ви поясните мені, яким чином я опинилася у вашому будинку, пане Расул?

Господар задоволено посміхнувся, відвертаючись і даючи мені можливість привести себе до ладу, якщо причісування пальцями можна так назвати.

- Вбиральня у сусідній кімнаті, - продовжував шокувати саід, прямуючи до дверей. – Як будеш готова, спускайся! Нам є про що поговорити…

Зависла!.. Якось надто швидко наші робочі відносини перейшли до ночівлі під одним дахом та щирих розмов…

В сусідній кімнаті відшукався справжній басейн. Басейн, люди добрі! В країні, де довкола одні піски і майже відсутня рослинність, а вода хіба що не дорожче за золото, у цього добродія посеред кімнати вимуруваний такий собі спа-комплекс з міні басейном, сауною та масажним столом. Я вже мовчу про двох мовчазних помічниць, котрі взялися за мене, як тільки моя нога переступила поріг цього богохульного, інакше це не назвеш, місця. Бо то є гріх псувати таку кількість питної води, коди в інших заледве вистачає, аби втамувати спрагу! Тож тікала я звідти швидше, аніж на те розраховував Расул, інакше чому його тонкі брови злетіли кудись аж під тюрбан, коли чоловік мене помітив?..

- Не сподобалося? – запитав майже без емоційно. Проте зрозуміла одразу, його вкрай розгнівала моя поспішність.

- Ні! – постаралася радісно всміхнутися, присідаючи до накритого столу. Чого тут тільки не було: від дивних, незнайомих мені фруктів, до якогось наваристого бульйону і запеченого м’яса. Божевільні аромати! навіть шлунок боляче скрутило. – Все добре! Просто мені страшенно кортіло довідатися, як я тут опинилася…

- То ти не пам’ятаєш? – зіщулив очі чоловік, ніби намагаючись мене просканувати. Даремно стараєшся, зараз я чесна, як ніколи!

- Нічогісінько, після того, як вийшла з дому цілителя, - впевнено завірила співрозмовника, мимоволі поглянувши на абсолютно здорові долоні. Як так? Невже тутешнє лікування насправді настільки дієве?..

- Щось трапилося? – насторожився саід, не залишивши без уваги мою стурбовану фізіономію. Паршива з тебе актриса, Єво!

- Ні! – відмахнулася, посміхаючись на всі тридцять два. – Нічого такого. Живіт прихопило! Але дивний дідок дав мені ліки і все минулося…

- Он як… - потер ретельно виголене підборіддя Расул, замислившись. – То що було далі? Пам’ятаєш?..

- Я йшла вулицею, а потім раз, і все! Пітьма! – знизала плечима. – Певно, мені таки стало дурно…

- Певно, так і було… - пробурмотів, геть поринаючи у власні думки та забуваючи не лише про сніданок, а й про мене. Щось тут не те!

- То як я сюди потрапила? – через деякий час вирішила таки випитати головне для себе.