23 розділ

Єва

Час… Ніколи не думала, що скажу це, але в добі надто мало часу!

Від мого першого знайомства з Дакарфатом минуло уже три шахри, або ж місяці, кому як зручніше. Життя не те, що налагодилося, воно неслося у невідомість зі швидкістю п’яного водія на завантаженій фурі. Інакше чому я щодня відчуваю себе дедалі більш виснаженою? А все тому, що наша маленька нестандартна компанія вирішила виходити на «великий» ринок і зайнялася тим, чого не в змозі була подужати.

По-перше, матеріали! Автівку, в котру я колись вбухала шалені кошти, Дайна розібрала за лічені дні. Більше того, вона майже всю її вже переробила в болли, неймовірно корисні кульки, в котрих деманійці зберігають власну магію. Все, що не підлягало переробці, Алл вправно збув поміж місцевих. Уявлення не маю, для чого в тутешніх умовах може знадобитися вихлопна труба і залишки від радіатора, але Предки з ними! Нехай тішаться! Тож, на порядку денному постало інше питання: де взяти ще матеріалів?

- Я розмовляв з іншими ловцями, - повідомив Алл, коли ми пізно ввечері зібралися в майстерні Дайни, - ніхто з них не хоче вступати у відкрите протистояння з Аязом, тож розраховувати на їхню допомогу не варто. Мій дядько, він…

- Він залякав їх, і тепер ми залишилися без матеріалів і без роботи, відповідно! – обурилася дівчина, розчаровано жбурляючи геть брудну хустинку, якою перев’язувала своє розкішне темне волосся.

Підтисла вуста, розуміючи, що Дайна має рацію. Місцеві нізащо не підуть проти Тіньового володаря, навіть якщо ми піднімемо ціну на сировину вдвічі.

- Що ж, - посміхнулася, відчуваючи, як кров закипає від злості, - тоді пропоную схитрувати!

- Не розумію… - нахмурився юнак.

Дівчина тільки руками розвела. Діти! Вчити вас іще та й вчити!..

- А якщо ми платитимемо ловцям не за сировину, яку Аяз може легко відслідкувати або ж навіть перехопити, а за інформацію! До прикладу, за місце її розташування!..

- Тоді, навіть якщо посіпаки Тіньового володаря схоплять когось з інформаторів, вони ніяким чином не зможуть довести його провину! – захопилася Дайна, аж підскочивши на місці. - Чого ми чекаємо? Потрібно негайно діяти!..

- Неодмінно, - погодилася, тим не менш, не поспішаючи радіти, - але спочатку нам потрібні гроші. Великі гроші! А ще, потрібно вигадати спосіб перевірки інформації і такий спосіб оплати послуг, аби нас не відслідкували. Також необхідно встановити тарифи за різні види матеріалів, про які нас повідомлятимуть… Роботи багато, а часу обмаль…

- Єва права, - погодився Алл, приємно дивуючи своєю зібраністю. – Відкрито збирати дані і розплачуватися також не варіант. В Аяза по всьому Дакарфату шпигуни!.. Та й працювати доведеться лише з добре перевіреними ловцями, щоб ніхто не заклав нас дядечкові…

- О-о-ото ж бо! – позіхнула, відчуваючи, як тіло аж судомить від перевтоми. – Ви як хочете, а я пішла! День був довгим, тож усім нам не завадило б відпочити!..

Підвелася і, похитуючись, попленталася до виходу. Голова варила туго, тож нових ідей сьогодні явно більше не буде.

- Аліфе, ти йдеш? – гукнула, не обертаючись. Дорослий хлопчик, не заблукає!

- Я дожену! – долинуло з приміщення, змушуючи губи розповзтися у задоволеній усмішці.

Ще б пак, ці двоє чудово одне одному підходять! І якщо Дайна цього поки ще не зрозуміла, то Алл втрачати час явно не збирається.

Прохолодне повітря освіжаючим потоком оповило стомлене тіло, хоч на короткий час надаючи мені бадьорості та повертаючи думкам ясність. Місто захопили густі сутінки і більшість мешканців давно поховалися по своїх домівках. Хіба що який п’яничка та ще я плелися до своїх домівок. А взагалі, з алкоголем у нетрях туго, тож не так вже й багато злочинів трапляється на спорожнілих вулицях. Не дивно, що я геть розслабилася і забула про існування реальної загрози з боку тутешнього голови бандитського клану, Аяза!

Вони виникли переді мною, наче ні звідки! П’ятірка дужих чоловіків з кинджалами в руках з хтивими, недобрими поглядами. Так, я їх добряче розгледіла і навіть встигла пожалкувати, що в цьому світі не буває справжніх темних ночей. Адже тоді я могла б і не помітити злочинців, і смерть моя не здавалася б такою неминучою та лякаючою…

- Доброго вечора, добродії, - криво всміхнулася, відчуваючи, як сон в одну мить злітає з мене, наче й не було. – Когось шукаєте?..

- Тебе! – вишкірився лисий, майже двометровий бугай в брудному халаті, зручніше перехоплюючи блискучий кинджал.

Позадкувала!.. Не варто було цього робити, адже вбивці, наче скажені пси, відчувають твій страх і кинуться на тебе, як тільки почнеш тікати. От і зараз, всі п’ятеро задоволено заржали, ще ближче підступаючи до мене. Трясця! І довкола, як на зло, жодної живої душі, окрім нас!.. Хоча, не впевнена, що хоч хтось кинувся б у бійку з брудними головорізами заради незнайомки.

- І… навіщо ж я вам? – спробувала потягнути час. Якщо Алл на довго не затримається, можливо навіть придумає, як мені допомогти…

- Цікаве питання! – облизався найбридкіший з усіх убивць, скануючи моє тіло голодним поглядом. Гидота!.. Мороз пробіг шкірою! – Спочатку я хотів просто убити тебе і взяти свої гроші, але тепер… Таку перлину шкода випускати з рук, не скориставшись її красою. Що скажете, хлопці?