25 розділ

Єва

Голова тріщала, наче з перепою, якщо не гірше. Ліве око запливло і взагалі не відкривалося, а в роті так пересохло, що боляче було навіть ковтати, не те щоб ще щось говорити. А говорити доведеться, ще й як!

- Що з тобою трапилося? – бідкався Алл, розглядаючи мене в ранковому світлі.

Ввечері вдалося першою повернутися додому і швидко, доки малий не прийшов, хоч трохи привести себе до ладу. Змила кров, хлебнула з фляжки «чарівного» зілля і вляглася спати. Даремно сподівалася, що до ранку все саме мине!..

- М-м-м!.. – простогнала, коли надміру турботливий молодик торкнувся, змоченою у чомусь смердючому, рядниною до розбитого носа.

- Вибач! – на вродливому обличчі відобразився мій власний біль. Хвилюється! Приємно… - Хто це зробив? Тільки не кажи, що сама себе так розмалювала!..

- Аяз… - прошипіла крізь зціплені зуби. Відвар потрапив на ще свіжі рани і страшенно щипав. Розповідати усе в подробицях не було сил, та він і так мене зрозумів.

- Не варто було й питати! – розлючено буркнув, підтиснувши вуста. В карих очах спалахнув недобрий вогник. Одразу ясно, вже задумав якусь дурню!

- Не смій! – перехопила його руку біля свого обличчя. Хлопець здивовано завмер. – Не смій в це влазити!..

- Він поплатиться за те, що скоїв! – нарешті зірвався на крик Аліф, скочивши на ноги. – Якби ти тільки зараз бачила себе!.. Він же міг тебе вбити!..

І вбив би, якби не щаслива випадковість, але молодику про це знати не обов’язково.

- Я сама з ним поквитаюся, - спробувала усміхнутися і вмить про це пожалкувала. Обличчя відізвалося нестерпним болем.

Довго вилежуватися без діла я не вміла, та й було ніколи. Вже по обіді, коли зілля з фляжки і ще якась бурда, яку притарабанив Алл від місцевого цілителя-дивака, таки подіяли, зірвалася з місця і попрямувала до свого майбутнього рятівника.

Зізнаюся, не надто вірилося у те, що саід таки прийме у своєму будинку закутану аж до кінчика носа незнайомку. Бо ж, чи то аби уникнути зайвих поглядів перехожих, чи можливо мене таки накрила параноя, але я таки накинула на себе ненависну паранджу. Зразок страшенного несмаку і непрактичності, плутався між ногами, підмітав пісок по дорозі і смердів мокрим собакою. Звідки в пустелі мокрий собака, не питайте!

- Чим можу бути корисний? – майже люб’язно поцікавився Расул, гидливо підтискаючи вуста. Певно зрозумів, що заробити тут немає на кому.

- А прийміть-но в мене скаргу! – рикнула, зриваючи з обличчя ганчірку, котра вдало приховувала мою теперішню неземну красу. Саіда аж пересмикнула від побаченого.

- Єво? – здивовано протягнув чоловік, придивляючись. – Невже це ви?..

- Не схожа?.. – зсередини випхали свого носа злість та образа.

- Що з тобою трапилося? – підвівся управитель нетрів, оминаючи білосніжний, майже незайнятий паперами, стіл. Оце так, виявляється, він тут іще й працює!..

- Ворожа куля! – буркнула, виймаючи з рукава звичайний тканинний мішечок. Серце кров’ю обливалося, адже там половина з усього заробленого, але… так треба!

- Не розумію… - почав було чоловік, проте швидко змовк, прикипівши очима до хабара.

- Ось! – жбурнула мішечок на стіл. Монети тихо дзенькнули, порушуючи мертву тишу. – Як і домовлялися. Хоча, якщо справи й надалі так будуть іти, не розраховуйте на щедрі відсотки!

Зробила вигляд, що йду геть, і навіть ступила кілька кроків, перш ніж саід оговтався і таки мене зупинив.

- Зачекайте, Єво! – завмерла, не повертаючись. Ще не час! Потрібно ще трішки підігріти його інтерес, а вже тоді виливати на ошелешеного співрозмовника повне цебро звинувачень і претензій. – Що ви… ти мала на увазі?.. Тобто, що трапилося?.. Розповідай, негайно!

Повільно, натягуючи чоловічі нерви до краю, розвернулася, ображено підтисла набряклі вуста і навіть витиснула із себе одиноку, дуже гірку сльозу. Обличчя саіда перекосилося! Певно не чекав, що доведеться ще й втирати мої соплі, бідненький.

- Я СТАРАЮСЯ! – зірвалася, упавши на груди отетерілому управителю і міцно вчепившись в його дорогий халат. – Я все зробила, як треба! Знайшла виконавця, місце збуту, навіть продала першу партію, а він… він… Чого він не залишить мене в спокої? Адже я не пхаю носа до його контрабанди! Не рахую його прибутки від тіньового збуту підробок! Я навіть нікому не кажу про його підпільні ігрові будинки!.. А там, до речі, половина нетрів залишаю гроші майже щодня… Чому він весь час намагається мене вбити?..

- То це Аязових рук справа? – вхопивши мене за підборіддя, похмуро оглянув підбите око Расул.

- Його найманців, - кивнула, втираючи сльози. – А найстрашніше те, що він не дає мені працювати! Намовляє вартових, погрожує. Ловці оминають нас десятими дорогами. Якщо незабаром ми не дістанемо достатньо сировини, замовлення зірветься. Думаю, ви розумієте, що втрачу не лише я…

Більше гаяти часу не стала. Швидко вклонилася і пішла геть. Тут головне не перестаратися. Вудку закинула, залишилося дочекатися, доки клюне рибка!..

Саід Расул