Не дай мені піти

— Він тобі подобається. А ти йому? Дикунко, невже ти настільки наївна? — Жорстку лінію губ Яна кривить подоба поблажливої посмішки. Його тішить те, що він мене лякає, що я не можу відповісти йому так само зухвало. Пильний погляд стискає мені горло, паралізує. — До всіх проблем хочеш додати ще й розбите серце? Чому ви дівки такі дурні? — стоїть впритул, насолоджуючись моєю панікою.
— А тобі яке діло? Ти мене не знаєш, — нарешті видихаю.
— Зате я добре знаю свого брата, — вібрація від його низького голосу викликає чергову хвилю тремтіння, а його владний дотик до мого підборіддя холодними пальцями – перекриває мені кисень. — Сам не розумію, чому мені раптом захотілося тебе пожаліти.
Якби ж я тільки знала, що він матиме рацію і що у мене буде лише один шанс врятувати моє зруйноване життя...