Розділ 13

Ренат

Дістало! Все реально задовбало до нудоти! Відчувати себе власністю батька, його капіталовкладенням та надіями, які я поки що не виправдовую! Тому мною не можна похвалитися перед бізнес-партнерами, гордо поплескуючи мене по плечу, не можна виставити мене на показ через ризик зганьбитися. Минулого разу батько спробував, велів у наказовому порядку з'явитися на відкриття нового готельного комплексу. Я звичайно ж приїхав, пафосно заявився під час його урочистої промови, обійнявшись із двома шалавами з траси, спеціально вибрав найстрашніших. З одягу на мені був тільки рушник, обмотаний навколо стегон. А прийняті для хоробрості двісті грамів віскі розв'язали мені язика. Ляпнув таткові в очі таке, що той аж позеленів. А все чому? Тому що перед цим я застав його з бабою, яку він… прямо біля нашого басейну з самого рання, поки мама, зображаючи з себе набожну, відвідує ранкові служби в церкві. Гріхи його замолює, чи що? Він зраджує їй давно, а вона вдає, що нічого страшного не відбувається, що у нас найкраща та дружня сім'я. А головне… любляча.

Тому я й психанув, трохи зіпсувавши йому свято.

Тому теж зраджую Єві, бо мені її теж нав'язали, як і багато іншого. Замість мене батько поки що хизується Яном, мовляв, гляньте, он якого орла прихистив та виховав! Розумного, цілеспрямованого, сильного лідера. І звалює на нього все нові та нові обов'язки. Навіть мене доручив перевиховати…

Бісить, що не можу висловити батькові прямо в обличчя все, що я про нього думаю, бо справді залежу від нього, від його бабла, від шикарного життя, яке в мене завжди було. До комфорту швидко звикаєш і дуже складно зламати себе. Тому я ненавиджу в цій старій халупі, куди мене заслали, кожен квадратний сантиметр!

І Яна! З сьогоднішнього дня я ненавиджу Яна!

…Хотілося б мені знати, що він там наплете Варварі.

— Ти спізнився, — батько нагороджує мене докірливим поглядом. У кутку застигла бліда хатня робітниця, готова будь-якої секунди накривати на стіл. Мабуть, вже встиг нагримати на неї.

— Затори. Привіт, мамо, — сідаю, посміхаючись матері.

— Сину мій, ти наче як схуд, — гірко зітхаючи, мама тягнеться до мене рукою. — Сево, глянь, на ньому ж лиця немає.

— Це його совість загризла, — глузливо хмикає батько. — Сьогодні ти тут, їси з моєї руки, бо я в доброму гуморі. І я першим роблю крок назустріч, зауваж, Ренате.

— Ян, мабуть, порадив? — схрещую з ним погляди, не витримую та опускаю очі. Він тисне своєю важкою енергетикою, цією своєю самовпевненістю господаря життя і міцного кулака.

— Мати твоя нанила. Ренате, кінчай вимахуватись і вбий у свою макітру просту істину. Ян лише працює на мене. Так, ми його всиновили, але все це, — обводить рукою будинок, маючи на увазі все, чим він володіє. — Дістанеться тобі і твоїм дітям, яких ти мені настругаєш разом із Євою. До речі, мені вже хочеться онука. Пестити його буду. Ти подумай. За два тижні закотимо вечірку з приводу повернення твоєї нареченої, нікуди вона від тебе не дінеться.

— Ой, і я онуків хочу, — сміється мама, ніби не помічаючи довбаної трагедії у всій цій історії. Нікого не турбує, чого хочу я?

— Хай вам спершу Ян онуків подарує, а я ще планую пожити на розслабоні, — щось невесела сімейна вечеря, шматок у горло не лізе. Проте батько наминає фаршировані перці з завидним апетитом, ніжно поглядаючи на запечених перепілочок.

— Не мели дурниць, у його дітях не буде моєї крові, — недбало відмахується. — Я там зробив кілька дзвінків. Завтра знайдеш на тому районі вуличкома, тітка в курсі справи, допоможе тобі місцевих вмовляти. Лише дві вулиці, Ренате. Це не так вже й багато, впораєшся. Принеси мені хоч якийсь результат, мій хлопчику. Доведи, що ти теж Бігус, що я недаремно пихтів на твоїй мамці.

— Тебе не напружує, що люди можуть почати обурюватись, перекрити трасу, запросити незалежних журналістів, наприклад? Що твої плани захопити землю отримають розголос? — йому не подобається моє запитання, кривиться з презирством, сердиться, що я посмів зіпсувати йому настрій таким дурним припущенням.

— Тому я тебе туди і послав, щоб мене це не напружувало. Ти ж мужик, ти син Северина Бігуса. Ти знаєш на кого натиснути, кого налякати і як не допустити срача. Якщо налажаєш — змусиш мене покладатися лише на Яна, а це не в твоїх інтересах, мій хлопчику, — багатозначний погляд батька говорить набагато більше, ніби ухвалює вирок. Навіть мама принишкла.

— Ясно. Якщо мені раптом знадобиться пройти обстеження, Єгор Іванович без проблем прийме мене у своїй клініці? — міняю тему, адже обіцяв Варі дізнатися за лікаря. Ех, який вечір мені запороли, а я міг би сьогодні заснути разом з нею.

— Ренате, ти захворів? — Стрепенувшись, мама злякано глянула спочатку на батька, потім на мене.

— Я в порядку, мам, хіба що нерви підводять. Планую перевіритися перед тим, як клепати вам онуків, підходжу, так би мовити, до завдання відповідально, — криво посміхаюся.

— Можеш звертатися до Зубрицького з будь-яким нездужанням в будь-який час, — знизує плечима батько. — Слухай, тебе бува не потягнуло згадати минуле, не балуєшся знову травичкою? Дивись мені, якщо дізнаюся — запхну туди, звідки ти вліз… по частинах, — здавалося б, я мав вже звикнути до його грубості, але це щоразу мене тригерить. Кажуть, я дуже схожий на батька. Невже я стану таким же деспотичним монстром? — Тебе й справді треба лікареві показати, щось ти зовсім нічого не з'їв.

— А можна мені з собою завернути? Починаю звикати вечеряти наодинці на своїй задрипаній кухні. Дякую за запрошення та поблажливість. Мені вже час, треба налаштовуватись бути хорошим сином, — сарказм на його адресу, це поки що єдине, що я можу собі дозволити.

Фігово, коли тобою розпоряджаються, коли стежить не лише Ян. Я впевнений, батько, знаючи мене, приставив ще когось непомітно наглядати за тим, що я роблю, з ким спілкуюся.

Якщо особливо не морочитися —жити можна і навіть дуже шоколадно можна жити, але іноді в мені прокидається бунтар. Потрібно подумати, як по-хитрому, не підставляючись, можна запороти його план із цим виселенням.