Розділ 38

На обличчі крива усмішка, шкіриться немов хижак-переможець. Якщо раніше я вважала його красивим хлопцем, то зараз Ренат для мене зразок небезпечної потвори. Зовнішність, навіть найідеальніша, часто буває оманливою, поки не заглянеш людині в душу.

— Привіт, Варюшо. Давно не бачились. Скучила? Я так дуже, — виймаючи руки з кишень переступає поріг, а я, нервово ковтнувши, роблю крок назад. Спиною повзе мороз, серце наче падає у прірву.

— Я тебе не запрошувала і не дозволяла увійти, — видихаю сиплим голосом, бо нервую капець як, і ще трохи задкую.

— А мені й не потрібен твій дозвіл, квіточко, — зачиняє двері Ренат, не здогадуючись, що він захлопнув підготовлену для нього пастку. — Ти належиш мені. Сама знаєш після чого. І завжди будеш однією з моїх лялечок. Не вдавай ніби не хочеш знову опинитися піді мною. Інакше б дверей не відчиняла. Вдруге тобі сподобається більше, обіцяю, ти все відчуєш цього разу. Якщо будеш зі мною ніжною — я тебе балуватиму. Роздягайся, кицюню, бо я залишуся на ніч. Яна ти все одно в своє ліжко не дочекаєшся, він гидує пустувати з тобою після мене, — цей виродок повільно підходить, а я відступаю. Я вже бачу Еміля, що причаївся за рогом, а от Ренат ще ні.

— Я зовсім не для цього тобі відчинила двері… — мій голос тремтить та дзеленчить, ноги підкошуються в передчутті чогось жахливого, сцени жорстокості, якої не уникнути. Тому що наступний крок для Рената стає фатальним.

Він не чекав, що його схоплять сильні чоловічі руки і щосили гепнуть об стіну.

— Ой, вибач, пупсику, у мене не вийшло бути ніжним, — гарчить Еміль, спритно хапаючи Рената за потилицю і різко опускаючи того обличчям об комод. А потім скрутивши його як ляльку мотанку, змушує опуститися переді мною на коліна. — То ти не прощення прийшов просити, тварюко? — Стримуючи осатанілого Рената, Еміль жорстко мацає його за матню. — Цікаво, чим ти її балувати зібрався? Своїм пом'ятим бантиком? Одне просте питання, зрозуміє навіть дегенерат. Ти хочеш жити? Не чую! — від хижого гарчання Еміля навіть у мене губи затремтіли.

Ренат кривить від болю своє закривавлене обличчя, тому що Еміль з ним не церемониться. Я з переляку прилипла навпроти до стіни і не ворушюся. Більше за це, що відбувається зараз, мене лякає тільки думка, що можуть прокинутися мої брати і побачити цю страшну картину.

— Ти хто такий? — цідить Ренат, але дивиться на мене. Дивиться з ненавистю, з відчайдушною злістю, як на ката перед стратою. — Падло, ти мені носа зламав. У тебе будуть великі проблеми…

— Варваро, заплющи очі на хвилиночку, — кидає Еміль, миттєво зажмурююся, чую удар, стогін і звук падаючого тіла на підлогу.

— Ти що... його вбив? — ледь промовляю онімілими губами.

— Зараз очухається, — недбало відповів Еміль, глянувши на мене з тривогою. — Ти така бліда. З такими інакше не можна, лише груба сила. Розумієш? Я взагалі дотримуюся думки, що мерзоту треба добивати. Мертвий ворог — запорука спокою. Але Ян не дозволяє закопати цю вибраковку десь у лісі. …Іди випий води.

Але я біжу не на кухню, а до ванної, де мене вивертає аж до спазму. І я більше не хочу повертатися в коридор, сівши на підлогу, обхопивши себе руками, слухаю, що там відбувається.

— Повторюю питання. Востаннє. Мудак, ти жити хочеш?

— Хочу, — відповідає Ренат, але вже без звичної зухвалості.

— Дивно, але чомусь твої бажання не збігаються з твоїми вчинками, — хмикає Еміль. — Тебе попереджали не потикатися до цієї дівчини?

— Попереджали.

— Щось твоя пика не дуже налякана. Ненавидиш мене, її, Яна? А дарма. Не на те витрачаєш сили. Починай боятися за свою шкуру, хлопче. Тому що по ходу, ти не зрозумів, на кого нарвався. Незабаром у тебе залишиться тільки твоє паршиве життя. І, перш ніж почнеться твоє особисте пекло, проси у Варі пробачення. Може, хоч це наштовхне тебе убогого на думку, хто ж насправді винен у твоїх проблемах. Підказую, це не Варя. За старих часів, у мене на батьківщині з таких як ти повільно знімали шкіру і поливали рани солоним розчином, щоб дати відчути ціну пролитим жіночим сльозам.

— Вона сама пішла зі мною, я її не змушував, — сичить Ренат. — Просто допоміг розслабитись. Вона мені подобалася… Я не почуваюся винним!

— Випадок безнадійний, — розчаровано промовляє Еміль. — Жертва виховання татуся Бігуса. Який захистити тебе, до речі, вже не зможе. Попереджень більше не буде. Спробуєш напакостити Варі, Яну чи дітям — розчавимо, як жука. Гроші не роблять тебе безсмертним, хлопче. …Вали звідси на хрін! — Судячи зі звуків, він викинув Рената за двері.

А через пару хвилин постукав у двері ванної:

— Варю, я ввійду? …Гей, з тобою все гаразд? — сідає навпочіпки біля мене, поправляючи моє волосся, дбайливо, як старший брат.

— Просто перенервувала. Я б все одно йому не пробачила. Емілю, це колись скінчиться? Він дасть нам спокій?

— Скінчиться. Ян працює над цим. Вже завтра на Бігусів чекає шокуюча несподіванка. Великий бадабум! Дивно, що такі люди, як Бігуси не бояться втратити своє життя, а ось бабло… Втрата мільйонів — для них гірша за смертний вирок. Світ збожеволів і в деяких випадках доводиться брати справедливість у свої руки, щоб всякі бігуси-шмигуси не вважали себе божками. Варю, давай ти ляжеш спати і спробуєш ненадовго забути цей вечір.

— Я не засну, — розпачливо хитаю головою.

— До цього я вже підготувався. Зробив один дзвіночок. Ось-ось мають підвезти, — усміхається задоволений собою.

— Що ти вже вигадав? Замовив їжу? Мені шматок у горло не полізе. …Емілю? — Але він і не думає відповідати на мої запитання, тягне мене за руку на кухню.

— Зараз підігріємо тобі молочка, додамо туди трохи меду. Моя бабуся ще над чашкою слова якісь нашіптувала для міцного сну, але заговір сербської відьми тобі не допоможе. Я не скажу, що задумав, не дивись так на мене, — трясе головою, торохтить чашками, вмикає плиту. — Не хочу зіпсувати момент. Інтрига повинна зберегтися, поки не постукають у двері, — підморгує мені як ні в чому не бувало.