Розділ 27

Варя

Ходжу квартирою і не вірю своїм очам, ніяк не можу збагнути, чого раптом нам так пощастило після всього, що випало на нашу долю. Адже таке тільки у казках буває, а реальний світ насправді страшне місце. Чи це просто солодка пігулка від долі перед новими випробуваннями? Я вже не знаю, що й думати…

— Ти бачила нашу кімнату? Двоповерхове ліжко! — жестикулює Миколка на радощах, стільки емоцій у ньому просто не вміщається. — Ми будемо на другому поверсі спати по черзі! А письмовий стіл! Ти бачила, Варю? Він новий! Все пахне новим! — Близнюки пустують і скачуть навколо мене. Андрійко тягне мене на кухню, відкриває холодильник і дивиться на його вміст закоханими очима.

— А це ти бачила? Ця смакота вся наша... Давай щось спробуємо? Можна нам йогурт?

— Тоді давайте влаштуємо бенкет, — у мене в самої очі загорілися, побачивши сир, масло і сервелат. — Шукайте чай та чайник. Зараз я накрию на стіл, — роблю бутерброди і сльози на очі навертаються. Хто голодував, той нас зрозуміє…

Знову захотілося обійняти Яна міцно-міцно за те, що врятував нас вже вдруге. Подякувати за щасливі очі моїх братів і за схвильоване тьохкання мого серденька.

Я аж підстрибнула з незвички, коли у двері подзвонили. Тільки-но закінчила мити посуд, завмерла і прислухаюся.

— Варя, це Стелла, — чую дзвінкий жіночий голос. — Ян повинен був попередити, — через те, що мені не терпиться побачити його помічницю, відчиняю вхідні двері занадто рвучко, у дівчини зачіска навіть форму змінила від пориву повітря. Я роздивляюсь її, вона з жадібним інтересом витріщилася на мене. Струнка, стильна, коротке волосся пофарбоване в фіолетовий, красиві риси обличчя і від неї шалено приємно пахне. Мені теж терміново потрібні якісь круті парфуми. Почну збирати гроші. Ловлю себе на цій думці, прокручую її і приводжу себе до тями. На емоціях раптом вирішила, що парфуми якось допоможуть мені сподобатись Яну. …От дуринда. Я не повинна хотіти сподобатися такому розкішному чоловікові, як Ян. Я просто бідолаха, над якою він взяв шефство через доброту душевну. Йому швидше сподобається яскрава Стелла, ніж побита життям сіра мишка.

— Вітаю, Стелло. Проходьте, будь ласка, — змушую себе приязно усміхнутися і пропускаю дівчину до квартири.

— Рада познайомитись. Я тоді дам сигнал, щоб працівники занесли коробки, бо сама я їх не дотягну, — разом зі Стеллою до нашої нової оселі увірвався справжнісінький ураган. Вона завзято взялася хазяйнувати, командувати чоловікам куди що ставити і що куди пересунути. Я до такого кіпішу геть не звикла. Оце вже дійсно багатозадачний живчик! Поки Стелла носилася по нашій квартирі вона і мене кілька разів пересунула.

— Так-с-с-с, у цій коробці додатковий посуд, тут постільна білизна. Все нове! А ось у цій коробці канцтовари: ручки, зошити, лінійки... Коротше, згребла в магазині все, що потрібно першокласникам. Здається, навіть є глобус. Рюкзаки для хлопчаків. І книжки! Завалилася прямо до директора вашої школи, Ян підказав, що треба говорити і мені одразу пішли на поступки. До речі, співчуваю щодо пожежі. В цій, найбільшій, дитяча шведська стінка, щоб пацани вдома займалися фізкультурою. Але Ян сказав, що він сам усе встановить. …Ви його рідня? — торохтіла-торохтіла і раптом вчепилася в мене уважним поглядом. Їй, мабуть, дуже хочеться знати, чому її бос так про мене піклується.

— А Ян вам не сказав?

— Ян не та людина, що звітує перед своїми підлеглими, — пирхає Стелла. — Просто припустила, що ви його родичі… далекі. Бо інакше він би вас у свій красивенний котедж забрав.

— А я з його слів зрозуміла, що він вас дуже цінує, — спеціально не відповідаю на її запитання, нехай і далі мучиться у здогадах, ким ми приходимося Яну Бігусу. — До речі, Стелло, ви не забули купити телефон? — нахабнію капець як, аж вуха почервоніли від власної зухвалості, але ж я мушу якось подзвонити Яну. Все через нього, це він на мене так погано впливає…

— А як же! — Вигукує Стелла і лізе в свою сумку. — Правда хвалив мене? Це дивно. Тому що легше дочекатися снігу влітку, ніж компліментів від Яна, — і ось після цих її слів, і особливо після того, що майнуло в карих очах цієї дівчини, мені одразу стає зрозуміло, що він їй подобається. Можливо, як бос і не дуже, а от як чоловік стопудово. Стелла кладе переді мною новенький смартфон і мої хлопці як два вражених папужки, не змовляючись, видихають: «Воу, оце крутяк»!

— Юне покоління зацінило, — підморгнула їм Стелла. — Це ще скромна модель. Там такі лялечки є, впасти-не встати! Показати, як ним користуватися або як відновити номер? — Судячи з реакції моїх братів, до неї дійшло, що такий телефон я в своїх руках зроду не тримала.

— Дякую, сама розберуся, — не хочу виглядати в її очах жалюгідною та тупою. — Запиши лише у список контактів номер Яна. Мушу йому зателефонувати. І після цього можеш іти.

— Що, навіть чаю не запропонуєш? Ой, та жартую я, розслабся! — Розсміялася Стелла, хитаючи своєю коротко стриженою фіолетовою головою. — Все, я полетіла. Ще побачимось, Варваро!

Поки близнюки розбирають коробку зі шкільним приладдям, я, задихаючись від хвилювання, збираюся набрати Яна. Якогось біса нервую і разом з тим хочу його почути. Чомусь його голос для мене зараз найкраще завершення цього божевільного, неймовірно довгого та важкого дня.

— Привіт. Це Варя, — я таки набралася сміливості, тим паче він одразу підняв слухавку.

— Впізнаю твій голос, — а ось його голос такий змучений, навіть якщо він і зробив над собою зусилля та посміхнувся. Я так сильно притиснула телефон до вуха чи то щоб чути кожне його зітхання, чи то щоб бути ближчою до Яна. — Добре, що зателефонувала. Мені треба з тобою про декого поговорити. Тема неприємна. Не хочеться псувати тобі настрій проти ночі, але найближчим часом я буду дуже зайнятий, тож навряд чи зможу вирватися і все нормально обговорити.

— Ти хочеш поговорити зі мною про неприємні речі по телефону? — бурмочу і засмучено зітхаю.