Розділ 24

Ян

Бачу, що тремтить бідолашна, але боюся зайвий раз доторкнутися, щоб не перегнути палицю. Цілком можливо, що після того, що з нею зробив той виродок, Варю тепер верне від хлопців. А там… у тій халупі просто був порив миттєвої слабкості, коли вона попросила мене її обійняти.

Але є ще одна проблема. З мого боку. Усі мої стосунки з дівчатами... жінками до зустрічі з Варею були наче ринкові відносини. Я платив за секс, коли мені була потрібна розрядка. Жодних палких цілунків, ніжних обіймів, засинань на моєму плечі, трепетно ​​взяти за ручку і таке інше. Так мені було простіше, у мене не було потреби морочитися цією чуттєвою романтикою. А тепер мене конкретно плющить, бо я не хочу помилитись і зробити щось не так. …Не хочу її більше лякати.

Дорогою Варя трохи заспокоїлася, опанувала себе, притихла і мовчить. Я теж не особливо балакучий хлопець, мені є про що подумати, наприклад, про Рената. Потрібно організувати все якнайшвидше, бо якщо я його побачу… не впевнений, що стримаюся і не вмажу сволоті.

— Це далеко? — Варя таки вирішила порушити тишу першою.

— Хвилин десять ще їхати, — ловлю її погляд, намагаючись наперед вгадати емоції. — Нервуєш, що я мовчу? Просто мені здалося, що ти захотіла послухати свої думки. А ще, якщо чесно, я не особливо вмію втішати людей, особливо дівчат із вашою складною логікою та непередбачуваною вразливістю. Мені легше демонструвати своє ставлення вчинками.

— Ти зараз справжній? Без холодної кам'яної броні та набору пихатих поглядів? — Цікаво, вона намагається відволіктися розмовами або їй дійсно хочеться дізнатися про мене більше.

– Ну, скажімо так, броню не зняв, але поставив на режим «провітрювання», дозволивши тобі побачити трохи справжнього Стояна, — хмикаю і перестроююсь у правий ряд, бо мені раптом спала на думку одна ідея. — Як ти дивишся на те, щоб зняти та викинути одяг, який на тобі? — адже вона хотіла позбутися всього, що їй нагадує про молодшого Бігуса.

— Прямо зараз? — розгублено видихає.

— Варя… після того, як купимо у магазині новий, — стримано посміхаюсь та повертаю до торгового центру. — Заразом відволічешся.

— Я би радо викинула ці лахи, але в мене зараз не той настрій, щоб тинятися відділами модного одягу… серед людей. До того ж, у мене немає грошей. І подачки мені не потрібні. Вибач, — знову опустила погляд. От же ж характер, то войовнича, то полохлива.

— А ми тринькатимемо гроші Бігусів. Вони тобі винні.

— Тим паче не хочу. Мені від них нічого не треба! — взагалі відвернулася до вікна. Де ж мені узяти стільки терпіння?

— Добре, про компроміси ми поговоримо трохи згодом. Адже я теж упертий, навіть крутіше, ніж ти, Варю! Тоді я піду сам, а ти почекаєш на мене у машині.

— Ти знав, що твої очі виблискують сталевими мечами? — клянусь, вона єдина дівчина, яка вміє збивати мене з пантелику.

— Взагалі-то я репетирував метати блискавки? Не виходить? — Схрещуємо погляди і мені знову хочеться посміхнутися. Тільки зараз до мене дійшло, що я їй подобаюсь. — Даю тобі останню змогу погодитись і піти зі мною, інакше я такого накуплю… горобці обіржуться.

— Неправда. Із твоїм бездоганним смаком, моднику? Щоб ти не купив, це точно буде краще, ніж у мене колись було, — знизує плечима.

— Хочу… щоб… ти… пішла… зі… мною, — карбую кожне слово і додаю останній аргумент, після якого вона точно не відмовиться. — Поговоримо про твоїх братів під час нашого спонтанного шопінгу, — як я й думав, Варя стрепенулась, захвилювалася.

— А що з ними?

— З ними все нормально, а буде ще краще, якщо ти мене вислухаєш, — ну, звісно, я переміг, вона вже згодна йти зі мною. Виходжу, обходжу машину, відчиняю їй дверцята і подаю руку. Мені подобається це робити, а вона навіть не здогадується, що свою галантність я виявляю лише до неї. У деякому плані Варя у мене перша. Я і в торгові центри дівчат за новою білизною не водив ще жодного разу. Сьогодні у мене в цьому плані прем'єра.

— Говори, — смикає мене за рукав Варя, як тільки ми стали на ескалатор.

— Ще раніше я трохи розпитував про вашу сім'ю, про тебе, про малих. Не питай чому. Так от, близнюкам потрібен затишний будинок, гарне харчування, хороша школа, можливо з поглибленим вивченням мов, спортивні секції, гуртки. Вчителька їх хвалить, мені пощастило поспілкуватися з нею особисто. Каже, що в Андрія талант художника і його треба обов'язково записати до студії мистецтв. Я вже не кажу про одяг і купу необхідних дрібниць. Вони не повинні сьорбати порожню баланду і тулитися по літніх кухнях сумнівних родичів, ганяючи у футбол із бродячими собаками. Вони не повинні жити з думкою, що треба боятися та ховатися. Я помітив, як ти любиш своїх братів, і вони заслуговують на щасливе дитинство. Хіба ж ні? Скільки разів ти рвала собі серце подібними думками? …Давай заскочимо до цього відділу, — беру під руку збентежену моїми словами Варю і затягую її у відділ спідньої білизни. Принципово хитаю головою у відповідь на спробу продавця заїкнутися «чи потрібна нам допомога». Підходимо до однієї зі стійок і я беру на око два мереживні комплекти: чорний та фіолетовий. Розмір я ненавмисно «намацав», коли одягав її сьогодні вранці, тож мають сісти ідеально.

— Вони не скромні, — Варя заливається фарбою, навіть вуха чомусь почервоніли. — Хто мене в цьому бачитиме?

— Сонце, ти сама бачитимеш себе. На моє особисте переконання, дівчата мають купувати гарну білизну в першу чергу для себе, а не для чоловіків. Ми це беремо! — киваю продавцю. — Продовжимо розмову про твоїх пацанів. Які на нас, до речі, вже чекають на квартирі. З усього, що я перерахував, ти поки що нічого не зможеш їм дати. На жаль, так вже склалося ваше життя і це, звичайно ж, не твоя провина, а ваших довбаних батьків. У тебе зараз ні грошей, ні документів, ні речей, ні кута, де можна схилити голову. Але ти маєш гордість, і як я вже тобі казав, я це дуже поважаю. …А тепер заглянемо сюди, — завертаю її до бутику модного жіночого вбрання. За настроями писків дівчачої моди я не стежу, я беру те, що, на мою думку, личитиме Варі.