Розділ 36

— Дозволяєш? — хмикає Ян, усміхнувшись близнюкам. — Це серйозна заява, хлопче. Якщо я поцілую вашу сестру, то як порядний джентльмен після цього буду зобов'язаний з нею одружитися.

— То одружись. Чи ти не дуже порядний? — Вирішив продовжити тему Андрійко. Їй богу, ці малі мене доконають!

— Ану перестаньте дуріти! Годі вже, — Шиплю на них, а сама червона, як помідор. — Відчепіться від людини!

— Не лайся на них, Варю, — продовжує посміхатися Ян. — Вони, як справжні мужики, дбають про свою сестру, хочуть прилаштувати її в хороші руки.

— Вибач за це. Та мене не треба нікуди прилаштовувати, — хитаю головою, від сорому навіть не можу очей на нього підвести. — Що тепер буде? …Маю на увазі відділ захисту дітей?

— Я ж сказав, що розберуся. Піду іншим шляхом. Це не те питання, яке не можна вирішити. Поговоримо трохи пізніше, коли приїде Еміль, — примружившись, Ян швидко кидає погляд у дзеркало заднього виду, потім у бічне. Хмуриться.

— Хто такий Еміль? — відчуваю, що Яна щось турбує. Він раптом пішов на обгін, наче ми від когось тікаємо.

— Еміль мій двоюрідний брат. І він горить бажанням познайомитися з тобою. Він теж серб, шибайголова з кримінальним минулим, хлопець із оригінальним почуттям гумору, а ще відданий мені всією душею. Тому я зможу спокійно залишити вас на нього.

— Залишити? — Горло стискає паніка і мій здавлений переляканий голос мене видає.

— Максимум днів на десять, — відповідаючи і дивлячись на дорогу, Ян тягнеться за моєю рукою, заспокійливо стиснувши мої пальці. — Це мій ритм життя, Варю. Проекти, відрядження та протистояння з Бігусами, яким я готую великий сюрприз. І щоб у мене все вийшло, мені потрібно де з ким зустрітися особисто, а для цього доведеться злітати за кордон.

— Ти не маєш мені звітувати, — бурмочу, мліючи від його дотику. Деякі моменти між нами бувають настільки інтимними, що в мене зупиняється дихання від задоволення, яке мене переповнює цієї миті.

— Маю. Тому що я не хочу, аби ти сумувала чи хвилювалася, — виявляється, спокійним та стриманим тоном чоловік іноді може вимовляти слова, які здатні надавати крила чи змінювати закони гравітації. Ян дивовижна людина, готова під цим підписатися тисячу разів і не тільки тому, що я в нього закохана.

Сто відсотків він здогадується про мої почуття до нього, у мене це, напевно, на обличчі написано. І як будь-яка закохана дурочка — я ще й ревнива дурочка. Тому не можу стримати в собі це питання, воно в мені вирує і шукає будь-який привід з мене вискочити.

— Цікаво, ти продумуєш свої побачення зі своєю нареченою заздалегідь? Як ти розважаєш свою дівчину?

— Як розважаю? Красномовно суплю брови і слухаю з розумним виглядом її балачки. І вона не моя дівчина. І ні, Варю, свої фальшиві побачення я не планую. А ще, якщо ти у нас сьогодні така допитлива, то справжніх побачень у моєму житті ніколи не було, я був надто зайнятий і романтика мене не дуже цікавила. І я не вмію цілуватися. Тому так ганебно відпетляв після благословення брата Миколки, — слухаю його, і в мене не те що щелепа відвисла — я навіть моргати перестала. Вже не розумію він жартує чи каже правду з ось такою іронією в голосі. — Варя, тебе вщипнути?

— Тобто це ти вмієш? — ляпаю і він починає сміятися.

Вже люблю його сміх, м'який, з глибокими перекатами, приємний, у ньому також зашифрована харизма Яна. Сміється він рідко, а щоби аж так — то я взагалі вперше чую.

— Приїхали. Еміль повинен чекати на нас під дверима. Я попросив його не світитися, — нагородивши мене промовистим поглядом, значення якого знає тільки він, Ян вибирається зі свого джипа і за вже встановленою традицією відчиняє мої дверцята, і подає мені руку. Цікаво, перед фальшивою нареченою він теж хизується своєю галантністю?

Близнюки біжать попереду, ми з Яном піднімаємось слідом.

— Варя, я майже певен, що це Ренат здав вас соцпрацівникам. І цілком можливо, що він уже знає, де ти живеш. Я не хочу тебе налякати, — знову стискає мою руку, почувши мій тихий зойк. — Я говорю це для того, щоб ти зрозуміла навіщо потрібний Еміль на час моєї відсутності. Микита хороший охоронець, але він не здатний на деякі речі, на відміну від мого двоюрідного брата. Тому Еміль поживе з вами, спатиме на дивані.

— Ти думаєш, що... молодший Бігус, — навіть не хочу вимовляти ім'я того покидька. — Він може до нас заявитися? — Не нервувати складно і відразу з кількох причин. — Це обов'язково? Щоб твій кузен ночував? — Зупиняюся на сходинці і Ян зупиняється разом зі мною, дивиться в очі, намагаючись заспокоїти своїм впевненим сталевим поглядом.

— Незважаючи на те, що Еміль абсолютно незакомплексований чувак, він попри все вміє бути тактовним. І так, я думаю, що Ренат збирається постукати у твої двері.

— А що робити з моїми комплексами? — розгублено бурмочу. — Чужий хлопець у хаті…

— А ти сприймай мене як домашнього кота, — лунає незнайомий голос. У прольоті з'явилася чоловіча постать. — Там прибігло два однакових бешкетника і вони одразу завалили мене питаннями, — спускається нам на зустріч і простягає мені руку. Високий, накачаний, привабливий, чорна шкіряна куртка та такі ж штани. Короткий темний їжачок на голові, а ось очі у них з Яном дуже схожі. Тільки у цього хлопця в очах виразніше відчувається зухвалість та попередження: «я небезпечний».

— Привіт, дівчино Варя. Я Еміль, — розглядає мене так пильно, що Ян починає подавати йому якісь знаки, скорчивши страшну мармизу. — Упевнений, ми потоваришуємо, — продовжує Еміль, ігноруючи смішну міміку брата. — Тому що всі, хто дорогий Яну — дорогий і мені.

— Слухай ти, котяро домашній, повертайся в квартиру, — перебиває його Ян. — На ось тобі ключі, іди, знайомся з хлопцями. А нам з Варею треба договорити, — Ян віддає двоюрідному братові зв'язку ключів і той, хитро посміхнувшись, швиденько піднімається на поверх вище.

— Товариський, — дивлячись йому вслід, видаю досі розгубленим тоном, намагаючись зібрати думки до купи.