Розділ 30

Ян

Так дивно, але сьогодні я хоч нормально виспався, а так міцно і солодко навіть вже не пам'ятаю скільки не спав. Моєю нормою був неспокійний уривчастий сон, і тут раптом все налагодилося, як тільки Варя заснула поруч зі мною. Все це не піддається жодній логіці, у мене є лише припущення. Почнемо з того, що я взагалі жодного разу в житті ні з ким на одному ліжку не ночував. А тут виявилося зручним навіть те, що я спав, не розвалившись за звичкою, а лежав на одному боці, не змінюючи пози, щоб не дай боже не розбудити дівчину, яка так заспокійливо на мене впливає наче той антидепресант. Її довіра і бажання бути до мене ближче, мабуть, і подіяло на мене так умиротворено. Починаю прив'язуватись до Варі сталевими канатами зі страшною силою. Вона мені подобається. І схоже, що за словом «подобається» я шифрую інше поняття. Так впевнено просто спалахнуло це почуття. І я не маю наміру його в собі гасити. Завдяки цьому почуттю моя реальність не здається мені такою згубно-сірою, скутою моїм бажанням помсти та самотньою.

Іти не хотілося. Із задоволенням випив би з Варею чаю, спостерігаючи, як мило вона червоніє і крадькома поглядає на мене, бентежиться, намагаючись зачепити якусь тему для розмови, бо їй подобається моя компанія і вона хоче мене зрозуміти, побачити мене справжнього. Але довелося мчати у справах, відклавши особисте життя на потім. Адже те, що відбувається між нами, це збіса особисте.

Мені потрібно провести нараду, побувати на двох будівельних об'єктах, вирішити безліч поточних питань, але найголовніше — підготуватися до істерики Северина Бігуса, якому сьогодні повідомлять про зниклого сина. Той, хто принесе погану звістку, швидше за все, буде побитий до напівсмерті самим Бігусом, він не любить, коли йому псують настрій. А тут ще й улюблене чадо не угледіли. Всім буде наказано його шукати і мені доведеться начепити маску крайнього занепокоєння і приєднатися до пошуків, адже я одна з його няньок. Мені теж дістанеться, але не так конкретно, як решті. Я своїми стараннями приношу «таткові» багато бабла, тому він свої зуби мені більше не показує і вже забув, як відвішував мені ляпаси, як тримав на воді та хлібі за непослух, як змушував віджиматися у багнюці. А ось я нічого не забув.

— Емілю, як у нас справи? — Дзвоню кузену, це першочергово.

— Підсудний, сидячи у підвалі, сипле погрозами, дуже барвисто розписує, що з нами зробить його батько. Він не здогадується, хто його викрав і навіщо. Думаю, через три дні від погроз золотий хлопчик перейде до благань та скиглення. А потім ми «це» зробимо. Я вже вийшов на потрібних нам людей.

— Сподіваюся, три дні ми якось протримаємось. Зроблю усе можливе, аби переконати Бігуса не робити різких дій і просто чекати на дзвінок від «викрадачів».

— Я тут подумав, може в нього справді запросити кілька мільйонів гривень? Навряд чи він мітитиме таку суму. А ми можемо їх висипати ввечері з даху багатоповерхівки над Хрещатиком, порадувати простих людей дощем із хрустких купюр, щоб заплутати сліди та трохи подраконити великого Бігуса. Або організувати хакерську атаку, щоб люди отримали повідомлення «Северін Бігус — злочинець», — Еміль, як завжди, козиряє своєю креативністю.

— Ідея про хакерів мені подобається більше. Северин та його люди дійсно повинні думати, що викрадення пов'язане з ненавистю до Бігусів саме через бізнес. А про те, що із ним трапилося насправді… Ренат дізнається трохи згодом, — задумливо кажу у слухавку.

— Як там твоя дівчина? — іронічно цікавиться Еміль, змінюючи тему.

— Вона не моя дівчина.

— Кому ти втюхуєш, брате. Сьогодні знову заночуєш у неї? Я за тобою наглядаю, тож дещо знаю, — сміється цей нахаба. — Гаразд, не бентежитиму гордого серба, відстану від тебе на якийсь час. Будемо на телефоні!

Я встиг провести нараду, відправити Варі повідомлення, бо думки про Дикунку мимоволі напливають, кружляють, змушують мене зітхати і хотіти хоч якось торкнутися, хоч би словами в смсці...

А потім пролунав той самий дзвінок, на який я весь час чекав. Від Северина Бігуса. «Батько» в люті, за якою він ховає свій страх.

— Негайно до мене! В нас сталася біда! — цідить крізь зуби, напевно підтискає побілілі губи і весь тремтить від злості та розпачу. Звісно, ​​у нас біда. Вона трапилася п'ятдесят шість років тому, коли тебе забрали з пологового будинку з хештегом на пухкенькій ручці «помилка природи».

— Незабаром буду! — Відповідаю стримано, без жодної емоції, падаю за кермо і мчу в особняк Бігусів. Гра продовжується.

Усередині панує хаос: розкидані меблі, розбиті вази, заплакана мати, перелякана хатня робітниця та охорона, і перекошений від люті без п'яти хвилин бог — Северин Бігус.

— Нарешті! Можна було їхати швидше! А ще можна було краще наглядати за моїм сином! Ренат зник! І найімовірніше його викрали! — гарчить він. — Уб'ю! Знищу всіх, хто причетний до цього! — безсила агресія кривить та спотворює його обличчя.

А от і ні, не знищиш. Я подбаю про те, аби ти не дізнався, що в цьому замішаний я та мій кузен. А ось про наслідки цього викрадення ти неодмінно дізнаєшся. Якщо у твого шмаркача вистачить сміливості тобі розповісти, що він імпотент і продовження роду Бігусів обірветься. Ти виховав паршивця, який упивався своєю безкарністю, який грав людьми немов ляльками і з твоєї вини він тепер буде нещасним чоловіком. Ви обидва це заслужили.

— Якщо його викрали, отже, буде дзвінок із вимогою викупу. Я організую пошуки і особисто допитаю кожного, з ким Ренат спілкувався вчора, — вимовляю без психів, рівним холодним голосом. Вони знають мене саме таким: безпристрасним, врівноваженим, жорстким.

— Дівку ту теж не забудь перевірити. Може, вона щось знає.

— Яку дівку?

— Ту… з близнюками, яких ти з пожежі витягнув. Охоронець запевняє, що Ренат увивався біля цієї дивачки. Адже Ренат не просто так і цих малих пацанів до нас привозив. Відчуваю, що вона може бути замішана. Ця біднота завжди хоче урвати собі шматок побільше та пожирніше. Напевно, у неї є спільники. Витряси з неї всю правду! А ще краще — привези сюди. Мої амбали швидко їй язик розв'яжуть! — плюючись слиною, Бігус стискає кулаки.