Розділ 10

 Не знаю на скільки частин Ренат розбив своє побачення, бо я ні на яке побачення не погоджувалась і заради нього своїх планів міняти не збираюся! Навіть якщо мені поки що не вдається забути його вміння цілуватися. Красунчик швидше за все звик, що дівчата біля нього штабелями складаються, варто йому тільки повести своєю вибритою бровою, але жоден чоловік не вартий того, щоб, надриваючи серце до мозолів, танцювати під його дудку. Це я вже зрозуміла, спостерігаючи за батьками, життя вчить робити висновки.

— Дякую, що підвіз. Поки не впевнена, що ти остаточно прощений і заслуговуєш гордо носити звання «добрий сусід», — дивлюся, як брати помчали до хати, вистрибнувши з машини, і відчуваю на собі погляд Рената, чую, як він хмикнув, ніби приймаючи виклик. — Потрібно йти робити з ними уроки. Вчити віршик та писати гачечки.

— Сьогодні я цим займусь, а ти придумай собі якусь іншу відмазку.

— Ще чого! — своїми заявками він знову змусив мене на нього подивитись. — Ти ж не вмієш ладнати з дітьми!

— Варюшо, я вчусь і у мене вже непогано виходить, — з його харизмою сперечатися складно, з цією усмішкою на мільйон, шаленою самовпевненістю. Де їх навчають так баки дівчатам забивати? — Обожнював у школі вчити вірші, знаю кілька секретів, як швидше запам'ятовувати. …А як бути з Миколою? Що він робить, коли решта вчиться читати? Його можна вилікувати? — І знову він потрапляє в мою больову точку. Своїм щирим співчуттям та небайдужістю змушує мене розкриватися. Довіряти.

Відвертаюся. Тому що сльози на очі навернулися так недоречно, намагаюсь їх нікому не показувати, слабка дівчина — легка здобич. Відчуваю, як мені на плечі лягають руки Рената, м'яко стискають, дражнячи такою бажаною силою та захистом.

— Вони в мене вже обоє вміють читати, вони тямущі, я їх навчила, коли їм було п'ять. Але до школи вони пішли лише цього року, бо… мені довелося цілий рік збирати гроші на рюкзаки, канцелярію, одяг… Школа це дорого. І лікування — це теж дорого, аж занадто. Потрібно везти його до Києва, — важко дихати на таких емоціях і це не лише через хвилювання. Виною тому ще й дотики Рената. Притискає мене міцніше, цілує в шию. Мені здається, що я спиною відчуваю, як скажено тарабанить його серце і не чиню опір… навіть коли його рука опинилася у мене під спідницею.

— Яка в тебе ніжна шкіра, оксамитова, — шепоче мені на вухо, ведучи кінчиками пальців по внутрішній стороні стегна. Впевнено торкається тих потаємних місць, де до нього ще ніхто мене не чіпав. — Уявляю, якби цей ніжний оксамит помацати губами. Нам би обом сподобалося. Я дізнаюся щодо лікаря. Якщо все складеться, наступного тижня можемо з'їздити до столиці на прийом, — його джип затуляє нас від сторонніх очей, тому Ренат дозволяє собі ці сміливі пестощі просто неба.

Моє тіло дуріє через незвичайні відчуття, через цю пульсацію внизу живота, яка невблаганно хоче вивільнитися, розганяючи жар по венах, змушуючи тремтіти і вкриватися мурашками. Якби мені було огидно — я вже, напевно, відбивалася б, але це приємно. З одного боку, в голові паморочиться від сорому, з іншого — мене переповнює спрага, хочу випити це задоволення до дна. Думки плутаються, вислизають, але одна відгукнулася в мені абсолютно чітко: «якщо це ціна за лікування мого любого кирпатого гаврика, то, можливо, я готова її заплатити».

Ренат притискається до мене ще тісніше і вперше в житті дає мені відчути чоловіче збудження, відчуваю його сідницею і дякувати Богові, що мене це лякає. Паніка приводить до тями, страх іноді відмінно протвережує.

— Треба йти до хати. Близнюки зараз кинуться мене шукати, — сіпаюся і він мене відпускає. — І я тобі вже сказала, що у мене немає грошей на обстеження, — не обертаюся, після такого пікантного зближення не можу подивитися йому в очі… стидаюся, для мене все це занадто…

— Варю, гроші — це мої проблеми. Я сказав — домовлюсь і відвезу, отже, так і буде. І я тут з тобою не за секс торгуюсь. Мені хочеться щиро допомогти малому. І тебе я хочу, я цього не приховую.

— Одне іншому не заважає? — пирхнувши, кидаю на нього короткий погляд, цікавість взяла гору, захотілося побачити вираз очей цього красеня.

— Тебе це лякає. Тому що ти незаймана, — Ренат не питає, він вимовляє це ствердно, спокійно. Ніяк не зрозумію, поставити йому мінус за нахабство або додати йому плюсик за те, що він відкрито заявляє про свої бажання. — Хочу, щоб ти знала, коли будеш готова — я буду ніжним.

Ошелешено кліпаю очима, ситуація не з тих, коли тут же на думку спадає зухвала відповідь. Сказав і спокійнісінько пішов собі у мій дім робити з дітьми уроки. Дав мені час прийти до тями! Хапаю повітря ротом, чіпляючись за залишки моєї адекватності. Він, бачте, буде ніжним!

У мене немає пунктика, що себе треба берегти для одного-єдиного неземного та незамінного. Я в курсі, що єдинороги по веселці не бігають і прекрасних принців не існує, вони усі зіпсовані. У дорослому житті чоловіки і жінки часто роблять один одному боляче, зраджуючи любов велику та маленьку. Шансів зустріти «того самого», свого, люблячого, вірного — занадто мало. Ренат точно не найгірший кандидат з ким можна втратити цноту. Але я не хочу згодом згадувати про це як: «та, мутила якось з багатієм, було круто».

Я хочу, щоб це щось означало для нас обох.

Не хочу, щоб мене знову зрадили.

Хочу бути потрібною, займати особливе місце у житті чоловіка, який матиме ексклюзивний доступ до мого тіла.

Раніше хлопці не звертали на мене уваги або звертали, але я цього не помічала. І тут раптом до мене підкочує такий красень, з бажанням турбуватися про мене і з можливостями це зробити. Я ніби на іншу планету висадилася, за останні кілька днів дуже багато чого змінилося, і я вже не зможу це ігнорувати.

…Потрібно віддати йому належне, Ренат чудово впорався із домашнім завданням для першого класу. Цілу сторінку списано в чернетці, в прописах без жодної помарки, близнюки старалися, щоб він їх похвалив. Мабуть, знову їм щось пообіцяв. Андрійко визубрив вірш так, що від зубів відлітає. І в нагороду вони отримали можливість пограти на планшеті Рената.