Розділ 37

Може й правильно, що ми не стали обговорювати те, що між нами щойно сталося, цей запаморочливий поцілунок і все, що нас до нього підштовхнуло. Ймовірно, Ян дав нам обом час прийти до тями і, можливо, зрозуміти, що як раніше вже не буде, що ми перейшли на новий рівень стосунків, і що бажання повторити цей поцілунок нікуди тепер не подінеться. Я так точно вже мрію про другий, хоча моє бідолашне серденько мало не розірвалося від щастя та шаленого захвату, калатало так, що довелося щосили схопитися за Яна. Ніколи в житті не відчувала такої насолоди, а говорив цілуватися не вміє. Хоча, коли тебе цілують губи коханого — поцілунки, мабуть, завжди найкращі, безцінні, бо кожен з них неповторний відбиток ваших почуттів. Цікаво дізнатися, чи йому самому сподобалося? Я посоромилася запитати. Але зважаючи на те, що Ян ніяк не міг від мене відірватися, можна зробити сміливий висновок, що йому зірвало дах так само, як і мені.

Я подобаюсь йому як жінка! У це неможливо повірити, складно вигнати із себе задрипанку та подивитися на себе іншими очима. Але Ян явно бачить мене інакше. Він задихався від пристрасті, стискаючи моє тремтяче від задоволення тіло. І це був лише поцілунок — дотик губ та обережні пестощі язика. Наш перший із ним поцілунок, яким я ще довго смакуватиму у своїх спогадах. А про те, щоб опинитися в одному ліжку — поки що навіть думати страшно, від надлишку емоцій і шквалу відчуттів ми точно зомліємо навіть не почавши, тому що реагуємо один на одного занадто гостро, виробляючи власний струм. Не знаю, чи зможу я взагалі наважитися, якщо до цього дійде...

Погляд, яким Стоян подивився на мене після поцілунку... його неможливо описати звичайними словами. У його потемнілих очах немов народився новий космос. У ньому було стільки ніжності та трепету, що я навіки вплела свою душу в цей безмежний космос.

…Вони з Емілем про щось переговорили, зачинившись на кухні. Я так зрозуміла, затриматися і побути з нами довше Ян ніяк не може, що дико мене засмучує, але й претензії висувати я теж не можу, не маю таких прав. Цей чоловік і так зробив для нас більше, ніж будь-хто. Він не дав нам пропасти двічі, а отже треба довіритися і просто чекати.

— Скоро побачимося. Час пролетить швидко, — шепоче, підійшовши до мене ближче. Тепер Ян торкається мене інакше, з підкресленою чуттєвістю, по-особливому, ніби між нами є якась таємниця, про яку знаємо тільки ми вдвох. — Раптом що-небудь станеться — обов’язково дзвони, а до Еміля можеш взагалі звертатися через будь-яку дрібницю. А якщо він замучить тебе своєю балаканиною просто попроси його стулити пельку.

— Яне… я сумуватиму, — важко сказати більше, коли тебе переповнюють занадто сильні емоції.

— Тепер і я знаю, що це таке, — м’яко посміхається із сумом в очах. — Варя, бережи себе. Добре? Коли я повернуся, дуже сподіваюся, що ми продовжимо і поцілунки, і нашу розмову.

Мені знадобилося кілька хвилин, щоб опанувати себе після того, як Ян пішов. Постояла в коридорі віч-на-віч із собою, зробила пару глибоких вдихів, прислухаючись до голосів у дитячій. Близнюки вже про щось сперечаються з Емілем.

Заходжу до кімнати — всі троє стоять на голові.

— Ми посперечалися, хто довше протримається, — пояснює мені Еміль і я розумію, що хлопцям він уже припав до душі, шибайголови притягуються один до одного, відчули свого.

Збираюся заварити собі чаю, цього разу з м'ятою, сподіваючись заспокоїтися, бо всі мої думки досі в’ються навколо Яна. Малі за стінкою обурено вигукують, мабуть Еміль їм не піддався, і мої гаврики програли. Усміхаюся, думка про те, що цьому хлопцеві доведеться деякий час пожити з нами, лякає вже не так сильно. Може тому, що вони зі Стояном однієї крові. Янгол у модному пальті приставив свою рідну людину оберігати мене і вдень, і вночі наче якийсь скарб.

Невже Ян в мене закоханий? Мені правда досі не віриться, ніби не зі мною відбувається…

— Ай! — скрикую, дивом не ошпарившись. Так замислилася, наливаючи окріп у чашку, що він полився через верх і на підлогу.

— Замріяна, засмучена, закохана — основні причини побутових травм у жінок, — лунає у мене за спиною глузливий голос Еміля. — Все добре? Допомога не потрібна? Повернути Стояна назад, щоби був замість подорожника?

— Все нормально, — червонію звичайно ж після таких слів. Ще й підколює. — Будеш їсти?

— Залюбки бахнув би кави з кардамоном та чорним перцем. Не хвилюйся, сам приготую і сам знайду дорогу до холодильника, я великий хлопчик, вмію виживати в незвичних умовах, — так, з почуттям гумору в нього справді все гаразд.

— Чому ти палав бажанням зі мною познайомитись? — Обертаюся до нього. До речі, можна отримати неабияку користь поки Еміль буде з нами, наприклад, розпитати його про Стояна.

— А як інакше, вперше у мого кузена з'явилася особлива для нього дівчина, — посміхаючись, знизує плечима Еміль. — Я від цікавості навіть почав втрачати вагу. Він ніколи і ні до кого не ставився так, як до тебе. Підозрюю, Стоян і сам шокований власною трансформацією. Закохатися вперше у такому віці — це вже не жарти, це стопудово набуде хронічної форми. Хворіти дівчиною складно, по собі знаю.

— Розкажеш щось про нього? — я вже забула і про чай, і про страхи. Втупилась на Еміля в надії дізнатися про мого янгола все-все.

— Н-у-у-у… ця ділова ковбаса наказав мені зайвого не патякати. Думаю, про деякі речі Ян хотів би розповісти тобі особисто. Я дав йому слово, братський кодекс вірності і таке інше. Але я можу розповісти про себе. Правда ж, я добре розмовляю українською? Вивчив, коли приїхав до Києва заради українських красунь. І заради Яна теж. А він згадав і удосконалив сербську. У мене є батько та молодша сестра Саша. Я люблю кішок, але мене чомусь люблять собаки, особливо вовкодав Яна…

— У Яна є собака? — З подивом хапаюся за будь-які уривки інформації. От жук! Заборонив братові розповідати про нього бодай щось! Тепер і я від цікавості почну на очах танути.

Десять днів… За цей час може статися що завгодно.