Розділ 26

Ян

Оце мене торкнуло! Такого ще ніколи не було, щоб через дівчину я втрачав відчуття гравітації, часу та зраджував власним принципам. На першому плані у мене завжди була моя мета і раптом… з'явилася Варя. І для мене стало чомусь важливим, щоб вона одягла теплі шкарпетки, бо на вулиці вогко. Не впізнаю себе. Геть не впізнаю! Про всяк випадок кидаю погляд у дзеркало заднього виду, щоб переконатися, що це ще досі я. Якщо мене так криє від простих дотиків, навіть важко уявити, що може статися, якщо я її поцілую. Ба більше! Навіть те, що я думаю про поцілунки — свідчить про те, що мені зірвало дах. Та я й цілуватися толком не вмію, мене ніколи не спокушала подібна ніжність. До ескортниць я б навіть по п'яні не поліз цілуватися, а звичайним дівчатам, які вішаються мені на шию, я принципово не давав і не даю жодного шансу. І тут на тобі! У моєму правилі з'явився виняток!

Еміль надіслав повідомлення «червоний код». Отже, вже щось трапилося, тому я й зірвався летіти додому, залишивши Варю на моїх помічників. Вже в передпокої чую, як кузен бринькає на роялі.

— Скільки разів я тебе просив не знущатися з інструменту, — проходжу до вітальні. Крім Еміля нікого, навіть мою хатню робітницю кудись відправив. Точно щось утнув, достатньо кинути погляд на його спантеличений писок, щоб це зрозуміти.

— Я спеціально брав уроки гри на фортепіано, аби грати з тобою у чотири руки, — хмикає він.

— Ага, ось тільки окрім собачого вальсу ти більше нічого грати так і не навчився. Що трапилося, Емілю?

— Як її звуть? — двоюрідний брат починає здалеку, а це поганий знак.

— Варвара, — я відразу зрозумів про кого він мене питає.

— Якесь не наше ім'я. Мов ворона каркає.

— Чого ти причепився? А нічого, що твого батька звати Карл? Брате, ти мене спеціально нервуєш? — вгризаюся поглядом у його профіль. Еміль рідко нервує і ось зараз саме той випадок.

— І ти справді готовий піти заради цієї Варвари на такі жорсткі кроки? Кастрація — це назавжди. Навіть хімічна. Може, краще цьому паршивцю око виколоти чи пальці на фіг відчікати?

— Пальці теж навряд чи відростуть, — починаю закипати, бо для мене це питання вже вирішене. — Адже він не просто вкрав у дівчини її цноту. Ренат зробив це проти її волі, бо йому так захотілося. Бо він на всі двісті відсотків впевнений, що може і йому за це нічого не буде. Уяви, що хтось до непритомності накачає твою сестру Сашу, а потім цей збоченець зробить з нею усе, що заманеться. Ти виколеш йому за це око і заспокоїшся?

— Я його вб'ю! — гаркає Еміль, намалювавши цю страшну сцену у своїй уяві надто реалістично, бо любить та переживає за свою молодшу сестру.

— А я хочу, щоб Ренат жив, бо мертві своїх помилок не усвідомлюють. А він матиме можливість аналізувати. Зможе навіть покаятися чи зробити щось хороше у цьому житті. Адже на добрі справи не впливає функціональність дітородних органів. Я хочу, щоб він залишався привабливим чоловіком, щоб дівчата звертали на нього увагу, щоб наречена безрезультатно чекала ласки, а батько онуків. Ти думаєш, Варя перша його жертва… м-м-м? П'ята. І будуть наступні, якщо ми його не зупинимо. Хлопець увійшов у смак, ловить від цього кайф. Придумав, що чим більше незайманих він під себе покладе — тим успішнішим буде його життя. Цезар довбаний! Раніше я дистанціювався від його розваг, не хотів втручатися, щоб це не вплинуло на наші плани, а тепер витівки цього недоумка торкнулися мене особисто. Шкода, що не спустив на нього Ареса із самого початку. …Емілю, я тебе востаннє питаю, що сталося?

— Мої хлопці впіймали Рената, — видихає кузен і я подаю в крісло. — Знаю, що ми ще нічого не встигли обговорити та спланувати. Просто момент випав дуже вдалий, охоронець, котрий вічно за ним тягається, відволікся — і ми схопили золотого хлопчика. Сидить у підвалі на конспіративній хаті. Ось я і подумав, може його просто покалічити? Бо доки я дістану препарат…. На це піде час, Стояне.

— Що ти наробив. Якого… — хочеться зірватися і вкрити добірною лайкою. Але що зроблено — те зроблено. Скрегочучи зубами, беру себе в руки, подумки накидаючи план, як нам викрутитися з цієї халепи. — Бігус почне шукати, підніме своїх людей, підключить поліцію, у місті перевернуть кожен камінь і заглянуть під хвіст кожній блохастій шавці. Хтось щось та бачив або чув. Поквапившись, ти підставив нас, Емілю. Гадав, у нас буде в запасі кілька днів. Всі ці роки я прикидався вірним слугою і хорошим сином Северина Бігуса не для того, щоб мене тихо прикопали в лісі його бугаї.

— Тільки скажи, і ми відпустимо молодшого паршивця.

— Ні, інакше потім охоронці навіть посрати водитимуть його під руки. Татко бос дзвонив мені вже тричі, а я ігнорував…

— Навряд чи він у курсі. Ми зробили так, що його наглядач думає, що золотий хлопчик завис у подружки. До завтрашнього ранку можна нерви на пальці не накручувати. Видно, великий Бігус просто за тобою скучив, — знизав плечима Еміль, спостерігаючи за мною спідлоба. Коротко стрижений, весь у шкірі, всі думають, що він мій водій, не надаючи значення, що у нас схожі очі та однакова манера криво посміхатися.

— Тоді я погнав до нього, а ти дістань те, що обіцяв. І лікаря, який розрахує дозу та поставить крапельницю. І ще… Де ти зачинив мого собаку?

— У спальні твій людожер. Хотів мене з ніг до голови облизати. А ти знаєш, я цього терпіти не можу, — скривився Еміль.

— Взагалі-то ти маєш пишатися, у Ареса тільки на тебе така реакція, подобаєшся ти йому. Сусіди, наприклад, повз мій двір у підгузках ходять. Чекатиму на твій дзвінок!

У будинку Бігусів я ніколи не був самим собою, мені завжди доводилося прикидатись та обростати бронею. Пам'ятаю, як довго я відмовлявся називати Северина татком, а його дружину мамою, бо не хотів забувати своїх батьків. За це він мене карав. Тому років з семи, коли я був приблизно в тому ж віці, що й Андрійко з Миколкою, я почав грати в його гру. Я переконав Северина Бігуса, що він виграв, щоб мати час підготуватися і помститися.