Розділ 25

Варя

Якось у школі один із старшокласників випадково зарядив мені футбольним м'ячем прямо в груди. Досі не можу забути те відчуття — біль, неможливість зробити вдих та паніку. Після слів Яна «ми з тобою бачитися не будемо» — це відчуття повторилося. Я сама собі суперечу. З одного боку, не хочу згадувати про те, що скоїв Ренат, а з іншого боку, не можу відмовитись від можливості хоч іноді бачитися з Яном. Мій янгол у модному пальті робить мене сильнішою лише своєю присутністю, поряд з ним світ за вікном вже не здається таким похмурим. Ян дає надію, що все налагодиться і кожним клаптиком своєї тремтячої душі я відчуваю, що його бажання нам допомогти — щире. Бо що з мене тепер візьмеш…

Може не завжди це так і погано, коли тебе жаліють?

Стоян благородний, можливо, жорсткий і вимогливий, цього я не заперечую, але його вміння піклуватися... зачаровує, підкуповує, захльостує подякою. Подумки я вже погодилася з його пропозицією, заради братів я погодилася б і на менше. Ян має рацію кожним своїм аргументом.

А його погляд! Як можна підкорювати одним лише поглядом?! В глибині очей кольору остиглого попелу вихором кружляє нетерпіння. Йому кортить почути мою відповідь, а не плутатися у здогадах.

— Зовсім не бачитимемося? — Не знаю, що мене видало. Мій натягнутий голос, що здригнувся наприкінці, або те, що я впустила пакет зі спідньою білизною, який він довірив мені нести? Та після мого питання напружені до цього плечі Яна вмить розслабилися.

— Тільки у разі крайньої необхідності, — посміхнувшись, Ян нахилився, щоб підняти пакет, і оскільки ми зробили це одночасно — його пальці торкнулися моїх.

Мені завжди було так смішно, коли я зустрічала в книгах фразу «між ними пробіг струм», мені це здавалося такою мелодраматичною дурістю. А ось тепер мені зовсім не смішно, тому що це відчуття унікальне і дуже навіть реальне, коли тебе прошиває невідомим імпульсом, після чого його відлуння гасає тілом і бринить кожна клітинка. Цікаво, Ян відчув те саме чи я все-таки фантазерка?

— У мене є час подумати? — Хто б мені ще сказав навіщо я тягну з відповіддю. Це все Ян, це він на мене так діє, що в мене останні клепки почали випадати.

— Звичайно, — знову стримана усмішка і цей погляд, у якому можна навчитися літати.

Все-таки добре, що він не має нареченої, але я впевнена, що на нього заглядаються багато дівчат.

— Варю, я можу тебе вмовити все це приміряти? Тому що так нам буде легше підібрати тобі нове взуття та куртку.

Згідно киваю у відповідь, бажання сперечатися відпало зовсім. Оточивши себе пакетами з обновками, засмикую шторку в примірочній і нікуди не поспішаю, бо речі, які для мене вибирав Ян — хочеться одягати із задоволенням.

Спочатку довго дивлюся на себе в дзеркало і змахую сльози, розглядаючи себе в новій мереживній білизні. Наче тільки зараз помітила свою фігуру і що я… по-своєму вродлива. Натягнувши нові джинси, одягаю зверху оливкову водолазку та виходжу до Яна.

— Гей, а чому босоніж? Марш за шкарпетками! Варь, підлога тут холодна, — він ледь насупився, а я вже слухняно натягую шкарпетки. Про мене ніхто і ніколи не дбав, не стежив, щоб я тепло одягалася, не цікавився, як я дісталася додому в грозу і не питав, чим я вечеряла. Сама собі нагадую бездомне цуценя, хто приголубить — тому й заглядаю з надією у вічі.

— Тобі самій подобається? Зручно? — Ян знову це зробив, стримано обійняв мене своїми очима. Можна сподіватися, йому до душі те, що він бачить? …У сенсі, він задоволений, що вміє на око підбирати дівчатам вбрання?

— Чудово. Тепер лишилося купити тобі модні боти та верхній одяг, — глянувши на годинник, Ян невдоволено підтиснув губи.

— Ти поспішаєш. Купимо іншим разом, якщо що я й старими обійдуся, — заметушилася я.

— Варваро, стоп. Вимкни мигалки. Я просто пропущу зустріч із Северином Бігусом, але треба вигадати поважну причину. Ідіть за мною, панянко, — ого... Стоян вміє бути таким чемним та чарівним, що в мене аж дух сперло.

Я так точно не розуміюся на моді, мені ці тренди до лампочки, тому й довірилася смаку Яна, і він дуже швидко підібрав мені взуття та куртку. Щоправда, коли я побачила ціну на шкіряні черевики — ледь не знепритомніла. На ті гроші, що він витратив на мене, я могла б шикувати з моїми хлопцями місяця чотири.

…М-м-м... балдію від його манери відчиняти переді мною двері, подавати руку, допомагати сісти в машину. Для когось це все звичайні речі, але не для мене, не для задрипанки з передмістя. Я немов та Попелюшка, що їде на бал.

Як нова копійка піднімаюсь слідом за Яном на третій поверх семиповерхового будинку, який розташований недалеко від школи близнюків та мого технікуму. Збіг чи Ян спеціально постарався?

— Хвилюєшся? — Обернувся до мене перед самими дверима.

— Угу. …Почекай, — зупиняю, коли він вже збирався відчиняти. Роблю крок уперед і обіймаю його. — Дякую тобі за все. Я згодна з твоєю пропозицією допомоги. Сподіваюся, у нас буде час обговорити подробиці, — мені здалося, що обіймів та слів подяки буде замало, тому неабияк осмілівши — цілую його в щоку. Ноги від хвилювання підкосилися. Певно, якби не висіла в нього на шиї, рухнула б на килимок перед дверима.

— Радий, що ти прийняла мудре рішення, — шепоче Ян у відповідь, на коротку мить притулившись губами до моєї скроні. Ледь відчутно, але від цього дотику я затремтіла всім тілом, наче піймана пташка. Це відчуття вже на порядок вище, ніж імпульс від випадкового дотику пальців.

— Варя, ти тремтиш, — Ян продовжує говорити пошепки, обіймаючи мене, через що мій мандраж лише посилюється, вивільняючи табуни мурашок. — Не від страху?

— Авжеж не від страху, — хитаю головою. Я не знаю, що таке оргазм, на що він схожий, але, на мою думку, це був саме він… від одного лише легкого торкання його губ. Тому що тілом розповзлося ні з чим не порівнянне задоволення. — Тепер можеш відчиняти.