Розділ 19

Ренат

— Тобі подзвонили дві години тому, — скрипить зубами Ян. Сподіваюся від болю. Вперше бачу його у лікарняній палаті. Руки забинтовані, морда теж трохи підгоріла, тож красенем стане не скоро. Кардіомонітор занудно пищить, у мене аж око сіпається. Кажуть, у швидкій в Яна зупинилося серце і лікарі ледь його відкачали. Я б ніколи у житті не поліз у вогонь, на фіг таке геройство.

— Не нервуй. Тобі шкідливо. Ну, затримався трохи, одразу не зрозумів, що все настільки серйозно. Ти ж покликав мене, бо маєш якісь вказівки, а не тому, що тобі потрібна моя підтримка? — не те, щоб я зловтішався, просто не люблю, коли Ян намагається мною командувати.

— Мені не потрібен розголос, не хочу привертати до себе зайвої уваги. Тому прослідкуй, щоб із мене не ліпили героя. Подбай про Дикунку та її пацанів, бо мені доведеться трохи тут повалятися. Скажи їй, що зі мною все добре. Потім я з нею зустрінусь і побалакаю. ...Ренате, не здумай її образити або задурити голову, бо матимеш справу зі мною, а я підлот не пробачаю, — мружиться, пронизує важким поглядом. — Вчини по-чоловічому хоч раз у житті, постався до чужої біди по-людськи…

— От тільки не треба робити з мене морального виродка, — починаю психувати. Дістали вже зі своїми повчаннями. — Все буде нормально. Я простежу, щоб про подвиг Яна Бігуса не складали хвалебних куплетів. Чи тобі більше подобається твоє колишнє прізвище? Ян Ковач теж звучить, — так, іноді я підкреслюю, що він прийомний син і що це я в майбутньому заправлятиму бізнес-імперією мого батька, тому що я його єдиний спадкоємець. — Одужуй. Нам тебе не вистачатиме.

Спочатку «обробляю» медперсонал клініки. Тут всі в курсі, хто такі Бігуси, тому поставилися з розумінням, власник особисто знайомий із моїм батьком, як і деякі лікарі. Особливу увагу приділяю медсестрам, які доглядають за Варею, кілька разів наголошую, що ім'я Яна не повинно спливати і що дівчина не має дізнатися, що мій брат знаходиться на цьому ж поверсі. Тим паче Дикунку скоро випишуть і якийсь час вони точно не перетнуться.

Потім забираю малих, їм пощастило найбільше, і дорогою проводжу роз'яснювальну бесіду:

— Слухай, Миколко, я не вірю своїм вухам! Це такий крутяк! Ти можеш знову розмовляти! Уявляєш, як Варя цьому зрадіє? Це буде для неї величезним сюрпризом. Хлопці, Варю зараз не можна засмучувати, тому в жодному разі ми не говоримо про пожежу. Якщо любите свою сестричку — ані слова про те, як вам було страшно, хто вас витягнув і що вам шкода вашої халупи. Не хникати, не нити, не скаржитися і тоді Варя повернеться до вас якнайшвидше. Побудете поки що у мене вдома. …Блін, потрібно вам якийсь одяг купити. Не можна везти вас у такому замурзаному вигляді, — я тільки глянув на них, а вони вже насупилися. Обійнялися і ніякого тобі зворотного зв'язку. — Ви мене зрозуміли? Не чую!

— Ми тебе зрозуміли. Не засмучувати Варю, — вимовляє Андрійко, і губи тремтять чи то від страху, чи то від образи.

— Добре. Миколко?

— Не казати про пожежу, — видавив з себе другий теж наїжачившись. Хм, ти диви, справді заговорив.

По дорозі заскакуємо в секонд за шматтям для близнюків, не купувати ж нове, до того ж я зараз жорстко обмежений у фінансах. Після здаю цих переляканих спиногризів моїй матері, пояснивши їй кількома словами, що сталося і навіщо мені це потрібно.

— Бідолашні, мені так шкода. Але, синку… ти ж знаєш, що нам потрібен дозвіл твого батька. Северин не любить, коли в його домі товчуться сторонні, — заламує руки мама, яка не звикла суперечити великому Бігусу. Вона роками слухняно заплющує очі на його зради, бо боїться стати колишньою дружиною, залишитися ні з чим. Ось тому вона і пожертвувала своєю гордістю. У цьому сенсі їй можна пробачити, адже вона усього лише жінка, вони від природи повинні вміти поступатися і підкоряться чоловікам, які здатні оточити їх комфортом. Іноді спокійне та забезпечене життя потребує компромісу чи угоди, це я вже зрозумів.

— Мамо, я з ним поговорю. Все буде гаразд. А поки що подбай про малих. Здається, вони голодні.

Судячи з виразу обличчя мого батька — він уже знає, що Ян загримів до лікарні, такі речі від нього не приховати. І він дико незадоволений, що проекти, якими займався Ян, тепер доведеться поставити на паузу, бо він мало кому довіряє.

— Я сьогодні зайнятий і не в гуморі. Говори швидко чого тобі? А ще скажи навіщо ти притягнув до моєї оселі цих шмаркачів? Мій дім не притулок для погорільців, — насупившись, втупився в мене роздратованим поглядом. На робочому столі бардак, видно, шукає якийсь важливий документ і не може знайти. І хрін скаже, що саме він загубив, наскільки я пам'ятаю, у верхній шухляді-сейфі, яка зараз відчинена, зберігається тільки особисте і секретне.

— Потім я використаю допомогу цим дітям для вмовляння місцевих в районі відселення. Сам подумай, це автоматично викличе у людей симпатію та довіру до мене. В їхніх очах я буду героєм-благодійником і вони однозначно прислухаються до моєї поради продавати будинки і виїжджати звідти якнайшвидше, — недбало знизую плечима.

— Ось тепер я бачу, що мій син — викапаний я! Молодець, Ренате, добре придумав. Людям подобається, коли їх розводять на емоції, — батько дозволив собі скупу схвальну посмішку. — А от Ян ідіот! Ледве богу душу не віддав! Якого біса йому припекло геройствувати?! Тепер стільки справ застопориться з його вини!

— Знаю, що ти не любиш, коли тобі роздають поради, бо ти їх не потребуєш, але мені здається, що наш Ян недостатньо вмотивований, — натиснувши на ерогенну точку роздутого его Северина Бігуса, сідаю в крісло навпроти його столу, натякаючи, що не проти поговорити відверто, як батько та син, як одна команда. 

— Думаєш? — Мені таки вдалося його зацікавити. — Грошима навряд чи можна мотивувати нашого Яна, завдяки мені в нього їх тепер повно. Чи ти знаєш те, чого я не знаю?

— Яна треба прив'язати до родини. Щоб, віддаючись нашій справі, він чітко розумів, що пробиває дорогу до щасливого майбутнього своїм дітям. Мені ти чомусь одразу знайшов наречену. Знайди і для нього якусь мамину принцеску. Впевнений, хтось із твоїх бізнес-партнерів мріє поріднитися з тобою хоча б через твого прийомного сина. Підшукай Яну гідну кралю з чималим приданим, змусь його одружитися і наступного разу він тричі подумає, чи варто йому ризикувати життям і підводити свою сім'ю. Хіба в тебе нікого немає на прикметі?