Розділ 16

— Не обов'язково любити? Його змушують бути з нею? — я все ніяк не можу оговтатися після цієї новини. Мені здається, що поруч з Яном має бути та, яка обов'язково навчить його кохати. Цей злюка просто задубів без тепла та ніжності, і якщо його відігріти — Ян може виявитися зовсім іншою людиною. Вчора, коли він вдивлявся в мої очі — мені принаймні так здалося. Що глибоко в душі він хороший, що він шляхетний чоловік.

— З Северином Бігусом складно сперечатися, — красномовно зітхає Ренат, наштовхуючи мене на думку, що в нього в такому разі теж має бути наречена. — Батько вирішує з ким вигідно укласти шлюб, бо в таких сім'ях як наша — шлюби завжди за домовленістю. Це також бізнес. За його словами: «гроші люблять, коли їх рахують, але ніхто вам не забороняє робити це з любов'ю».

— Тобі він теж вибрав дівчину? — ловлю його погляд, блакитні очі Рената миттю стають сумними.

— У мене була дівчина, вже навіть була призначена дата наших заручин, але ми з нею дуже вчасно сильно поцапалися та розбіглися. І цим я сильно розлютив свого деспотичного татуся. Виявився недолугим засранцем, бунтарем, і він поки що побоюється знову мені когось сватати, чекає поки я «позбираю клепки». Тож перед тобою вільний, вельми цікавий хлопець, який прагне кохання, ласки та пригод, — хапає мою руку, підносить до своїх губ, відчиняє дверцята джипа і навіть допомагає мені пристебнутися, не проґавивши можливості пристрасно стиснути моє коліно. При близнюках йому доводиться стримуватись, бо Андрійко вже один раз показав йому кулака, помітивши, що Ренат намагався силоміць утримати мене у своїх обіймах.

Думаю над його словами, про їхню родину і лячно стає. Це ж як треба любити гроші! Коли перед ними відкрито стільки можливостей, кохання вони чомусь собі дозволити не можуть. З іншого боку, згадую мою матір, яка часто повторювала: «любов-любов’ю, а їсти хочеться завжди». Що із цим світом не так?

Після піцерії, де близнюки уплітали «Пепероні» за обидві щоки, наче за нами женуться, їдемо до парку розваг у величезний торговий центр. Мої малі у такому місці ще жодного разу не були, бо я не могла собі дозволити тринькати гроші на це недешеве задоволення, а тепер бачу, як їм не вистачало подібних дитячих радощів.

А серце все стискається і стискається, немов передчуваючи лихо.

— Вважаю і навіть наполягаю, що нам треба розслабитися і відзначити хороші новини, — поки я сиджу за столиком, спостерігаючи, як мої гаврики лазять лабіринтами, стрибають на батуті і пірнають у басейн із кульками, Ренат повертається з двома коктейлями. — Спробуй, освіжаюча смакота. Тобі сподобається. До їжі ти майже не доторкнулася, така серйозна, що я починаю нервувати. Варю, усміхнися. Ну, хоч трішечки, — посміхається першим і чекає, коли я видавлю з себе подобу радості.

— І що ж за добрі новини такі? — Сама не знаю чого настрій так стрімко зіпсувався, але Ренат правий, потрібно брати себе в руки і припинити киснути. Похнюплений ніс проблем не вирішить.

— Що означає які? Лікар сказав, що Миколка обов'язково заговорить. Хіба це не чудова новина? Не треба ковтати пігулки, бігати по лікарням, хвилюватися. А треба просто зачекати. Адже це суперово! Залишилося лише розібратися із виселенням. А там, гляди, й життя почне налагоджуватися. За нас! — Піднімає свій келих, змушуючи мене підтримати його повний позитиву тост. Роблю пару ковтків і скривившись відставляю свій напій убік.

— У цьому коктейлі є алкоголь? — я не просто обурена, я починаю злитися. — Ренате, я не п'ю все, що міцніше квасу. Із принципу. Вибач, але потрібно було хоча б запитати про мої уподобання.

— Хм ... про твої уподобання? — вимовляє таким тоном ніби подумки додаючи «тварюка невдячна». Роздратовано хмуриться. Мажор вже не милий лапочка і навіть не джентльмен. — Щось ти надто колюча, все тобі не так, все погано. Знаєш, могла б бути трохи м'якішою, лагіднішою зі мною. Чи ти собі ціну набиваєш? Я перед тобою мало не на одній нозі кручуся, а ти з кожним днем ​​все неприступніша. Я тобі не подобаюсь? — ображається, аж губи затремтіли. — Варю, відповідай, будь ласка, на запитання!

— Спочатку ти мені дуже не сподобався, потім… ти здивуєшся, але мені навіть стало тебе шкода. Після з'явилася симпатія, є в тобі щось хороше, але зараз мені з тобою некомфортно, тому що ти дав мені зрозуміти, що твоє добро не від щирого серця, що ти розраховуєш на ласку у відповідь. Я могла б збрехати, прикинутися враженою дурепою, але я кажу тобі правду з поваги. Адже незважаючи ні на що, я сама намагаюся ставитись до людей шанобливо і братів так виховую. Коротше, дивлячись на тебе, Ренате, мені постійно здається, що ти ось-ось простягнеш руку зі словами: «пора повертати боржок». І тому самій собі здаюся жалюгідною невдахою. Якось так, — знизую плечима і вперше не розумію його погляду. Він розчарувався у мені чи у собі?

— Ох, Варя ... спробуй дивитися на деякі речі простіше і тобі стане легше, — похитавши головою, Ренат видавлює з себе криву подобу посмішку. — Завдяки тобі тепер і я почуваюся невдахою. Я зустрів дівчину, на яку не діє ні мій офігенний шарм, ні мої понти. Настільки сувору, що мої таргани дружно одягли краватки. Я не вимагатиму «повертати боржок», дурненька. Хочеш розписку напишу? Варю, адже ми з тобою друзі і я дуже намагаюся бути хорошим хлопцем, аби заслужити твою довіру. У житті ще так заради дівчини зі штанів не вистрибував. Ти поставила мені нову планку.

— Рада, що поруч із нами ти навчишся чогось нового, — не витримую, хмикаю і посміхаюся. Стало трохи легше. Машу братам рукою. — Треба їх якось виманити звідти. Вже час повертатися. Ти й так через нас цілий день витратив, — дивлюся у ці очі, в яких причаїлися незрозумілі мені емоції. — Ренате… я хочу сказати, що дуже ціную твої спроби допомогти, розвеселити. Красно тобі дякую за все. Просто така ось я… дикунка, не вмію бути легковажною.

— Ось тому ти мені й подобаєшся, Варю, — знати б про що він насправді подумав. Чомусь же Ян попереджав мене триматися від нього подалі.