Розділ 39

Через ранкову нудоту в мене перед очима спливає календар і пульсує сьогоднішнє число. У роті пересихає від хвилювання, страх стискає горло своїми крижаними пальцями і хочеться ревіти навзрид через ці кляті здогади та гіркий відчай. Боже милий, цього не може бути! Ти не допустив би такої несправедливості. Моє життя не можна назвати простим, до зустрічі з Яном я щодня вчилася виживати і тепер ти вирішив випробувати мене ще й цим?

Ні, ні, ні. Я не хочу! Це все через стрес. Я читала, що затримки на нервовому ґрунті не рідкість, а дуже поширене явище. Місячні мали розпочатися два тижні тому. Завтра рівно місяць, як той покидьок зі мною погрався, вкравши мою цноту. Весь цей місяць я була сама не своя через переживання, через закоханість, тому й стався збій. Потрібно сходити до лікаря та купити тест, щоб відкинути цей неприйнятний варіант. Треба вірити, що все буде добре, але де ж взяти на це сили?

Тупий біль у грудях заважає дихати, бо страх завагітніти від Рената настільки сильний, що моє серце не витримує навіть припущення, що таке можливо. У жодному зі сценаріїв мого майбутнього — дитини від Бігуса бути не повинно. Адже в такому разі я втрачу Яна, він до мене й пальцем не торкнеться, не подивиться в мій бік, не захоче спілкуватися. Він ненавидить Бігусів ... втім, як і я.

Схопивши його пальто щосили притискаю до себе кашемірову тканину, вдихаю запах його стійких терпких чоловічих парфумів і стає трохи легше. Кожен дотик до Яна навіть подумки дарує мені шалену надію. Добре, що він мене зараз не бачить інакше точно вирішив би що я з'їхала з глузду. Я й сама знаю, що не можна було так сильно закохуватися, до одуру, до втрати пульсу при думці, що наш шанс бути разом надто крихкий. Я схопилася за це почуття, і воно допомагає мені жити, мріяти і навіть любити себе.

— Хтось дуже довго валявся в своєму ліжечку, — театрально вигнувши брови, як актор великої сцени, заявляє Еміль, зустрічаючи мене на кухні. З дерев'яною лопаткою в руці та фартуху — він тягне на приз глядацьких симпатій як мінімум. Близнюки уплітають сніданок, задоволено посміхаючись. Я до глибини душі зворушена, що він сам розбудив малечу, зібрав їх до школи і приготував сніданок.

— Мені на другу пару. Вибачте, що дозволила собі повалятися зайву годину, — насправді я встала раніше за будильник і весь цей час билася з власними страхами. — Чомусь мене навіть не дивує, що ти вмієш готувати, — змушую себе усміхнутися йому у відповідь, Еміль не повинен знати про причину моїх мук.

— Еміль готував омлет із заплющеними очима! — вигукує Андрійко. — Він суперпрофі! І це дуже смачно! Я такий щасливий… у нас тепер багато їжі, і вона не закінчується, — діти не можуть звикнути до цих розкошів, якими нас балує Ян. Не впевнена, що вони колись зможуть забути, як ми перебивались із хліба на воду, як нам було тяжко та страшно.

— Замість Микити дітей до школи повезе фіолетова фіфа, — Еміль навіть не помічає, що він щоразу так смішно кривиться, коли говорить про Стеллу.

— Тому, коли вона прийде ти ховатимешся на балконі? — Доводиться закусити губу, щоб не розсміятися.

— Я не ховаюсь, я виходжу покурити, — о, вже зачепили гонорового серба.

— Тобто понервувати?

— Я б не радив тобі забагато спілкуватися з цією злюкою, вона явно вчить тебе поганому. Наприклад, жалити чоловіків словами, як африканська оса-вбивця! — пирхає Еміль і навіть близнюкам стає смішно.

— Тоді я піду до технікуму пішки, — мені треба якось зайти в аптеку непоміченою.

— Ні, поки Ян не дасть дозволу — ти їздитимеш машиною з водієм-охоронцем, тобто зі мною. Навіть якщо до твого технікуму три метри! — своєю категоричністю Ян з Емілем дуже схожі. Вони відносяться до тієї категорії людей, яких нізащо в світі не переспориш. Прийдеться відпрошуватися з пари, щоб збігати до аптеки.

— Скоріше б Ян повернувся, — красномовно зітхаю. — Я з ним поговорю, він обіцяв, що жорсткі заходи безпеки діятимуть недовго. А ти вчора казав, що сьогодні Бігусам буде не до нас, — беру до рук свій новенький телефон. Тепер я підписана на всі столичні групи, які правдиво та оперативно висвітлюють усі події в нашому місті. І перша новина, яка впадає мені у вічі «Обшук в особняку Бігуса! Рахунки відомого мільярдера заморожені! Компромат проти сина та батька підірвав мережу!»

Жадібно читаю статтю під цими гучними заголовками, в ній йдеться про те, що в поліцію відразу три дівчини подали скарги на Рената Бігуса про домагання та насильство із застосуванням наркотичних речовин. Показання підтверджені відеодоказами. Мене шокує фраза: «він завжди волів записувати процес». Значить… десь має бути ще один запис… зі мною. Нервово кусаючи губи читаю далі, вже не чуючи і не бачачи нічого довкола. Далі описується, як поліція мало не штурмом брала особняк Бігуса, бо його охорона чинила опір. Але вже за годину у Северина Бігуса трапився серцевий напад і його забрала швидка у тяжкому стані. Автор статті явно іронізує і зовсім не співчуває багатієві, на якого впало стільки кари божої. А потім я спотикаюся об останні слова і буквально перестаю дихати: «Через шквал невдач, які посипалися на сімейство Бігусів, його старший син Ян був змушений перервати свою романтичну поїздку Європою і разом зі своєю нареченою терміново повернутися до Києва»…

— Тобі пощастило, екран цілий, — Еміль піднімає телефон, який випав у мене з рук. — Варя, що трапилося? — торкається мого плеча, але я, психуючи, скидаю його руку.

— Він поїхав туди не сам! З нареченою! — Зриваюся і розпач душить мене з подвійною силою. А як же «думаю про тебе»?

— Ти що ревнуєш? Даремно ти так. Впевнений, між ними нічого немає, бо мій брат запав на тебе. Наскільки я зрозумів, Ян взяв ту дівчину для прикриття, щоб обдурити татка Бігуса та пояснити причину поїздки. І в нього все вийшло! Варваро, його план запрацював, махина помсти закрутила шестернями! — захоплено вигукує Еміль. — Мене з ранку плющить на радощах! Ренатик теж так просто не відмажеться! …Ти куди? А поснідати?