Розділ 34

Ренат

— Ще раз нагадую, тільки рідка їжа. Відкривати рота широко не буде змоги ще тижнів зо два, намагайтеся дотримуватися спокою і знеболюючим не захоплюйтеся, — бубонить занудний лікар. — Після шинування у щелепі може відчуватися пульсація. Ніч пройшла нормально?

— Угу, — киваю з похмурим виглядом. У моєму житті наразі все як раз ненормально! Ненавиджу Яна!

— А тепер поговоримо про ваші аналізи, Ренате. Вони мене насторожили. У вашій крові ми виявили сліди дивної хімічної речовини. Якби ви здали кров відразу, можна було б сказати точніше, тепер залишається лише гадати. Висловлюючись простою мовою — ця речовина залишила у вашому організмі дуже токсичний слід. Я вам пропишу препарати, їх потрібно обов'язково пропити. І спостерігайте за своїм організмом, можуть спливти неприємні наслідки. Наркотиків ніяких не вживаєте? Зараз з’являється стільки нової гидоти, це могло б пояснити звідки та речовина? — у відповідь хитаю головою і навіть цей рух віддається болем у щелепі.

Мені так хріново, що про якийсь там токсичний слід я вже не думаю. Я думаю про Яна та його реакцію на мої слова. Вперше мій небрат дозволив собі вийти із себе, зірвався на емоції, показав себе справжнього. І чому? Через дівку! Отже, запав на Дикунку конкретно і сердиться, що не він був першим. Першим цю свіжу квітку зірвав я і цього вже йому не змінити. Але тепер я точно знаю, як можна допекти Яну. Через Варвару. Потрібно буде дізнатися, де вона зараз, у тій халупі чи Ян її кудись сховав.

Бігуси нічого і ніколи не пробачають, ти мені відповіси і за зламану щелепу, і за приниження. Ти не отримаєш цієї полохливої дуринди, я заберу її собі... другою дружиною.

***

Завдяки Яну вже тиждень вилежуюсь в ліжку, сплю скільки забажаю, граю в комп'ютерні ігри, заробляю крипту. Хатня робітниця готує мені крем-супи, мама сюсюкає ніби мені знову п'ять, а не двадцять п'ять. Батько терпить, роздратовано підтискаючи губи. А що, зламана щелепа — це поважна причина, у мене лікарняний, хай його старший прийомний синочок тепер замість мене гарує. В те, що я «упав» батько мені звичайно ж не повірив. Думаю, він здогадується, що ми з Яном побилися, але великий Бігус вважає за краще не загострювати на цьому увагу, тому що Янчик зараз займається його важливими фінансовими проектами. Та я й не хочу поки що нацьковувати їх одне на одного, залишу це задоволення на потім.

У двері ввічливо стукають. О, Боже, напевно, мама у сто перший раз вирішила поцікавитися, як я почуваюся. Не встигаю прикинутися сплячим, в кімнату раптом просовується купа золотистих повітряних кульок у вигляді цицьок, а потім з-за цієї купи виглядає моя наречена. …А щоб мене!

— Єво?! — Спробував вигукнути і скривився від болю. Адже ми так і не помирилися, та моє викрадення, певно, залишило в минулому всі її образи. А може, мій батько порадив їй ці образи забути, він уміє маніпулювати людьми і знаходити потрібні аргументи навіть для таких далеко не бідних стервочок, як Єва.

— Привіт, мій зламаний пупсику. Радий мене бачити? — Усміхається, щаслива, засмагла, гарна зараза. Напевно, спокусила парочку туземців там на островах, які масажували її як зсередини, так і зовні. Єва любить секс, цим вона мені і подобається, тому що я теж його люблю. Але тепер чомусь… коли думаю про секс, згадую Варю і… не можу збудитися. Хоча я тоді такий кайф упіймав, обожнюю тугих цнотливих лялечок. Ось тільки після цих спогадів нижче поясу жодних ознак бажання пожвавитися не спостерігається. Може… це через стрес? Сподіваюся, Єва швидко мене вилікує.

— Авжеж, ​​радий. Ще й як! Ти мені пробачила? — заворожено бурмочу, спостерігаючи, як ця красуня підходить до мене ближче, сідає на ліжко і без жодних передмов палко цілує в губи.

О, як же мені цього не вистачало! А як вона смачно пахне… м-м-м! Здохнути можна від насолоди. …Прокляття, то чого ж тоді я не збуджуюся?! Адже вже маю зі штанів вистрибувати, бо ми так давно не бачилися!

— Забули. Які образи? Після того, що тобі довелося пережити, наша сварка здається безглуздою та порожньою дрібницею. Я дико скучила, пупсику, — шепоче Єва, водячи кінчиком носа по моїх губах, спокушає. — А хто тут ще за мною скучив? — кладе руку мені на ширинку і здивовано скидає брови.

— Посттравматичний синдром, — видихаю, вигадуючи відмазку. — Мені знадобиться час, твої вмілі ручки і не тільки вони.

***

Все скажено дратує та бісить! Я у невимовній паніці! Замість спати ночами — перериваю інфу в неті з приводу моєї проблеми. Мій неосяжний страх, що я назавжди залишусь імпотентом, душить мене щохвилини. Я не збуджуюсь ніякими способами, ні стараннями Єви, ні майстерністю повії. Навіть віагра мене не бере! І це… трясця якийсь довбаний треш! Єдине, що мене відволікає — це думки про Варвару. Може тому, бо вона була останньою, з ким я ще міг. І тепер я зациклився на тому, щоби не дати їм з Яном стати щасливими, прагну завадити їм бути разом. Стопудово він не просто так її ховає, він піклується про неї. Тому що вона для нього важлива.

Минуло майже три тижні з того моменту, як мене позбулися мої викрадачі і ось що мені вдалося дізнатися про Дикунку, якщо вже про викрадачів ні чорта не відомо. Навіть люди мого батька нічого не змогли накопати на тих виродків, нічого ніде не спливло, окрім моєї імпотенції, і це збіса напружує, змушує задуматися, стискаючись від жаху. Отже Варя… Я простежив, де вони тепер мешкають. Знаю, що Ян влаштував її на роботу на фірму з виробництва пластикових вікон, не виключаю, що фірма належить йому. Пацани навчаються у тій самій школі. Явно нічого не потребують, і все в них зашибісь. Щоправда, охоронець всюди ходить за ними хвостом. Адже Ян не дарма його приставив до них. Він захищає свою квіточку саме від мене. А значить, він мене боїться і це страшенно приємно. Тобто я можу зробити якусь гидоту, якщо вже вони на це так чекають. І почав я з відділу у справах дітей. Побачимо, хто прибіжить на допомогу.