Дівчина друга. Перевірка на вірність

— Вона приваблива, Марку. І вона — офіціантка. Ти справді думаєш, що якщо якийсь заможний хлопець поманить її пальцем, вона не забуде про тебе?
Він фиркає, махає рукою.
— Це маячня.
— Справді?
— Я довіряю їй, — каже твердо. — Христя не така. Вона не бігає за грошима.
— Тоді давай її перевіримо, — кажу тихо.
Він дивиться на мене насторожено.
– Що ти маєш на увазі?
Я відкидаюся на спинку крісла, дивлюся прямо йому в очі.
— Я доведу тобі, що вона така сама, як усі. Я спробую перетягнути її на свій бік. І якщо в мене вийде… ти залишиш її. І перестанеш поводитися так, ніби вона якийсь недосяжний ідеал.
— Це дурня, Арсе. Повна дурня.
Але я бачу це. Цей страх у його очах. Ледь помітну тріщину в його впевненості. І розумію: потрібно лише ще трохи дотиснути.