Розділ 16

Я навіть не одразу розумію, як саме це відбувається.

Ще хвилину тому я стояв біля своєї машини, дивився на нескінченний затор і думав, як усе це обійти, а вже зараз іду за Христею вниз сходами у якийсь інший світ, про існування якого, звісно, знав, але ніколи не мав із ним нічого спільного.

Вона тримає мене за руку. Не просто тримає — тягне вперед, ніби боїться, що я передумаю і втечу назад до своєї машини. І, що найдивніше, її це абсолютно не хвилює.

Її пальці міцно обхоплюють мою долоню, і в цьому жесті немає ні натяку на ніяковість чи сумнів. Наче це нормально. А от мене це чомусь вибиває з рівноваги більше, ніж усе інше.

Ми спускаємося вниз, і шум міста змінюється іншим — глухим гулом, голосами, кроками, звуком поїздів, які пролітають десь у тунелях.

Я озираюся довкола.

Люди. Багато людей. Різні — хтось поспішає, хтось стоїть із телефоном, хтось розмовляє, хтось просто мовчить і дивиться перед собою. І все це виглядає дивно. Ніби я потрапив у якусь паралельну реальність, яка завжди була поруч, але ніколи не перетиналася з моєю.

Я не можу сказати, що мені це подобається. Але мені точно цікаво. Дуже.

— Не загубись, — кидає Христя через плече, навіть не обертаючись.

Я ледь усміхаюся.

— Ти мене зараз так тримаєш, ніби боїшся, що я можу втекти.

— Бо ти виглядаєш так, ніби хочеш це зробити, — сміється вона.

Ми підходимо до платформи, і саме в цей момент у тунелі з’являється поїзд. Гул посилюється, вітер проходиться по обличчю, і за секунду двері відчиняються.

Христя знову тягне мене вперед.

— Ходімо, швидко.

Ми заходимо у вагон, і мені вдається знайти два вільні місця. Я сідаю, і тільки тоді вона відпускає мою руку. І чомусь у цей момент я це помічаю особливо чітко. Наче щось змінюється.

Вона сідає поруч, трохи відхиляється назад і дивиться на мене з легкою усмішкою.

— Ну що, як тобі? Живий?

Я тихо усміхаюся у відповідь.

— Якщо чесно, я здивований.

— В хорошому сенсі?

Я розглядаю вагон ще раз. Людей, які заходять, виходять, тримаються за поручні, розмовляють, мовчать.

— У несподіваному, — відповідаю. — Але нічого страшного тут немає.

— Я ж казала, — задоволено киває вона.

Ми їдемо кілька зупинок. Я ловлю себе на тому, що уважно спостерігаю за всім навколо. За людьми, їхніми обличчями, жестами, тим, як вони поводяться.

Це інший світ.

І в якийсь момент я переводжу погляд на Христю. Вона вже не дивиться на людей. Вона дивиться у вікно. І здається, що вона зараз десь далеко. У своїх думках.

Її обличчя стає спокійнішим, серйознішим, і я раптом ловлю себе на дивному бажанні зрозуміти, про що вона думає. Що зараз у неї в голові. Але я не питаю. Просто дивлюся ще кілька секунд, а потім відвертаюся.

Коли ми виходимо на потрібній станції і піднімаємося нагору, я мимоволі глибоко вдихаю. Свіже повітря здається майже розкішшю.

— Ну що, — усміхається Христя, дивлячись на мене. — Повторив би ще раз?

Я коротко сміюся.

— Чесно?

— Чесно, — киває. 

— Ні.

Вона сміється, а я чомусь залипаю на виразі її обличчя.

— Очікувано.

Я знизую плечима.

— В автомобілі все-таки комфортніше.

Я дивлюся на неї трохи серйозніше.

— Але… дякую.

Вона трохи здивовано кліпає.

— За що?

— За допомогу.

Я роблю паузу.

— І за цей досвід.

Вона усміхається, і в цей момент я раптом кажу те, що навіть сам від себе не очікую:

— Ходімо в клуб.

Вона піднімає брову, здивована.

— Навіщо?

— Хочу пригостити тебе кавою. Віддячити за допомогу.

Вона кілька секунд дивиться на мене, ніби зважує щось у голові, а потім раптом сміється.

— Знаєш що… Ходімо.

Я на секунду зависаю, дивлячись на неї, бо перша думка, яка пролітає в голові — мені це просто здалося. Я впевнений, що вона зараз посміється, скаже щось у своєму стилі і піде у свій бік. Але Христя не йде. Вона стоїть на місці, дивиться на мене спокійно, трохи з усмішкою, і, здається, реально чекає, що я зроблю далі.

І це дивно.

Я швидко видихаю та опановую себе.

— Ходімо, — кажу вже впевненіше.

Цього разу я сам тягнуся до неї і беру за руку. Її пальці теплі. Я навіть не думаю над цим жестом — просто веду її вздовж тротуару до клубу, який розташований буквально за кілька десятків метрів звідси.