Двоє проти вічності. Книга 1. Двері, які співають

Він відкриває двері — і стає то 30-річним офіцером зорельота, то 70-річною бабцею під дощем далекого міста.
Вона чекає його вже майже тисячу років, щоразу молодша чи старша, але завжди з тією самою усмішкою й запахом бузку.
Вони не можуть зупинити час.
Вони можуть тільки бігти назустріч одне одному крізь століття — знову й знову відкривати одні й ті ж двері, щоб встигнути сказати «привіт» і «до наступного разу».
Кохання, яке триває вічність.
Бо коли ти — двері, головне — не зачинитися назавжди.