Двоє проти вічності. Книга 1. Двері, які співають

Листівка № 16

(знайдено в каюті Рейни, між сторінками старого звіту Союзу про аномалії; папір тонкий, з легким запахом озону від лабораторій Землі-ІІ, чорнило синє, як океан під місяцями)

У Світовому Технічному Університеті час тече інакше. Башти підіймаються до неба, а лабораторії спускаються в землю. Тут знання — це влада. А влада — це завжди вибір.

Я сиджу на вершині. Бачу океан, що світиться. Чую шепіт студентів унизу. Вони думають, що я — вершина. А я знаю: я — міст.

Якщо ти прийшов сюди за знаннями — я дам їх. Якщо за дверима — я їх сховала. Якщо за безсмертям — я скажу: воно вже є. Тільки не в пробірках. А в тому, щоб чекати століттями й не втратити себе.

Вибір завжди болить. Але він завжди наш.

Тримайся. Двері ще не закриті. І не закриються, поки є ті, хто готовий відмовитися від усього — заради тих, хто прийде після.

— К. Л.-Т., ректор у теперішньому

Цилін Рій

Подобається

#5731 в Любовні романи
#132 в Любовна фантастика
#548 в Фантастика
#182 в Наукова фантастика

У тексті є: вічне кохання, двері між світами, подорожі в часі

Відредаговано: 24.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись