Двоє проти вічності. Книга 1. Двері, які співають
Листівка № 17
(знайдено в кают-компанії, приклеєна скотчем до старої пляшки «Вогняного Дощу»; папір пожовклий, з плямами від кави, почерк змішаний — то акуратний жіночий, то кривий чоловічий, ніби писали по черзі)
Комети летять мовчки, дві сестри-гігантки, що не знають жалю. Вони несуть у собі мільйони років космічного холоду й обіцянку вогню. Їхні хвости — це сльози світла, що розтягуються на мільйони кілометрів, ніби волосся богині, яка плаче за втраченим коханням. Вони не питають дозволу — просто приходять, проходять повз або вдаряють, і після них залишається або тиша, або попіл, або новий початок. Але навіть комети не можуть змусити нас перестати чекати одне одного — бо ми вже п’ятсот разів зустрічалися, і кожна зустріч була яскравішою за будь-який метеор.
— А. і К. (вже півдороги)
#5731 в Любовні романи
#132 в Любовна фантастика
#548 в Фантастика
#182 в Наукова фантастика
Відредаговано: 24.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
