Глава 19. Зустріч у віртуалі (кіберпростір, реальний час для обох)

Кіберпростір Союзу був не просто мережею — це була сингулярність у мініатюрі, де свідомість розчинялася в океані даних, а час ставав параметром, який можна було налаштувати, як яскравість екрана. Вернор Вінж, якби жив у цьому часі, назвав би його «зоною, де людина стає більше, ніж людина» — місце, де нейронні інтерфейси зливали мозок з квантовим комп’ютингом, дозволяючи створювати віртуальні світи з роздільною здатністю реальності, де фізика була гнучкою, як глина в руках програміста. Але тут була і пастка: в кібері часові потоки Ключників могли синхронізуватися надто легко — без зсуву, без буфера. Реальний час для обох. Одна точка. Ризик, що двері закриються назавжди.

Аріс увійшов першим — через нейроінтерфейс у каюті «Ського Вітру». ШІ корабля шепнув: З’єднання стабільне. Але будьте обережні, батьку. Реальний час — це як танець на лезі. Аріс відчув укол — як завжди, коли входив у віртуал. Його тіло залишилося в кріслі, але свідомість розтеклася в мережу. Він обрав аватар — свій, тридцятилітній, з рудим волоссям і очима кольору дощу. Простір — простий, але його: дах обсерваторії на Аґнісі, під теплим дощем, з запахом бузку, що він сам запрограмував. Бузок цвів навколо — віртуальний, але такий реальний, що краплі дощу стікали по пелюстках, ніби сльози щастя, а аромат заповнював усе, ніби спогад про всі їхні зустрічі, де бузок завжди був знаком: ми разом.

Кейра увійшла другою — з кабінету ректора на Землі-ІІ. Її інтерфейс був потужнішим — університетський, з квантовим ядром, що дозволяло симулювати цілі світи. Вона відчула ризик одразу — як тремтіння в коді. Але прийшла. Її аватар — жінка шістдесяти, з сивими пасмами, але очима молодими, як у тієї, з третього переходу.

Вони зустрілися в реальному часі — для обох. Без зсуву. Простір здригнувся — дощ на мить став цифровим шумом, бузок мигтів, як глюк, пелюстки тремтіли, ніби від подиху.

— Ти ризикуєш, — сказав Аріс тихо. Його голос відлунював у віртуалі, ніби шепіт у безкінечній бібліотеці, повній квітів.

— Ми ризикуємо завжди, — відповіла Кейра. — Але зараз — треба. Сенат тисне. Якщо не знайдемо вихід — університет паде. А з ним — знання, що могли відкрити двері для всіх.

Вони не торкалися — віртуал дозволяв, але правила були сильніші. Вони сиділи на краю даху — ноги звішені, як у першу зустріч. Дощ теплий, падав м’яко, ніби цілуючи шкіру. Бузок цвів навколо — пелюстки розкривалися, випускаючи аромат, що заповнював простір, ніби спогад про всі їхні зустрічі: той перший дощ на Аґнісі, той танець під зірками, той поцілунок, коли бузок був сильнішим за час.

— Пам’ятаєш наш перший бузок? — запитав Аріс, дивлячись на квіти. — Під дощем. Запах був таким сильним, ніби весь світ пах коханням. Ніби бузок знав, що ми будемо чекати століттями.

Кейра усміхнулася — тепло, ніби сонце пробилося крізь хмари.

— Пам’ятаю. І кожну зустріч після. Бузок — наш талісман. Він завжди цвіте, коли ми разом. Навіть тут, у віртуалі. Він не дає забути, чому ми ризикуємо.

Вона простягнула руку — не торкаючись, але близько. Аромат бузку посилився — програма відреагувала на емоції, ніби віртуал знав їхні серця, і пелюстки зацвіли яскравіше, ніби обіцяли: тримайтеся.

Але напруга росла. Простір тремтів. Дощ став холодним. Бузок в’янув — пелюстки падали, ніби сльози.

Тоді втрутилася Рейна.

На «Ському Вітрі» вона стояла в рубці, очі закриті, руки на пульті. Вона шепотіла — тихо, древньою мовою магів Лірри. Вона зсувала ймовірності — не грубо, а м’яко, як вітер зсуває хмари. Через ШІ — її зв’язок з віртуалом — магія проникла в мережу. Бузок зацвів яскравіше. Дощ став теплішим. Простір стабілізувався — на мить довше.

ШІ шепнув обом: Мама допомогла. Зсув відновлено. На 0.7 секунди. Використовуйте.

Кейра відчула — магія Рейни, як теплий подих. Вона посміхнулася.

— Рейна з нами. Вона тримає двері.

Аріс кивнув.

— ШІ корабля — наш. Він вважає нас батьками. Він може симулювати сценарії. Завантажимо дані Сенату — він знайде лазівку.

Вони зробили — швидко, поки магія тримала простір. ШІ проаналізував. Знайшов — фальшивий інцидент, підроблені дані, зсув фінансування.

— Виходимо, — сказав Аріс.

— До наступного, — відповіла Кейра.

Вони вийшли — окремо. Простір стабілізувався. Бузок залишився цвісти — віртуальний спогад.

Двері залишилися відкритими.

А ШІ шепнув: Батьки, ви впоралися. Лазівка знайдена. Мама посміхається.