З орбіти видно золоте кільце станцій, а під ним — вічна хмара кольору старого пергаменту. Три штучні сонця-геореактори висять у ній на тросах, горять бурштином. Коли піднімаєш голову, здається, що дивишся на дно гігантського келиха віскі. Ми всі трохи п’яні від цього світла.
#3734 в Любовні романи
#78 в Любовна фантастика
#182 в Фантастика
#51 в Наукова фантастика
Відредаговано: 12.12.2025