Двоє проти вічності. Книга 1. Двері, які співають

Листівка № 18

(знайдено в кают-компанії, приклеєна до пляшки з місцевим вином Веларії; папір кришталевий, переливається на світлі, чорнило з ароматом солі й металу, ніби зероніт шепоче слова)

Ой, Веларія — планета-казка, де кришталь співає, а океан танцює. Гори блищать, як діаманти в короні, долини шепочуть таємниці, а океани ховають глибше, ніж серце закоханого. Зероніт — її серце, ключ до стрибків між зірками, стабілізує поле гіпера, ніби каже простору: «Не рвися, тримайся». А щит — невидимка, відштовхує Союз, як бабуся нахабного гостя: «Іди-но, синку, додому». Анархія тут — не хаос, а гра: живи, не заважай, а зазіхнеш — зникнеш, як роса на сонці. Два агенти ховалися, як миші в сирі, але дві жінки — п’яні, звабливі, з дверима в кишені — все викрили. Вино лилося, танці кружляли, а правда вкусила — боляче, але справедливо. Агенти зникли, Союз відступив, Веларія сміється.

А герої пішли — в двері зелені, з русалкою. З зсувом, бо шлях до тисячі — не пряма дорога, а лабіринт зустрічей.

Якщо ти на балу — танцюй. Якщо в інтризі — смійся. Бо кохання — найкраща інтрига, а зероніт — просто привід для стрибка.

— З Веларії, з посмішкою

Цилін Рій

Подобається

#5743 в Любовні романи
#132 в Любовна фантастика
#549 в Фантастика
#182 в Наукова фантастика

У тексті є: вічне кохання, двері між світами, подорожі в часі

Відредаговано: 24.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись