Двоє проти вічності. Книга 1. Двері, які співають

Листівка № 20

(знайдена під вишнею на Веснії, приклеєна до стовбура смолою; папір ніжний, як пелюстка, чорнило пахне весняним цвітом і першим поцілунком)

Ой, Веснія — планета, де навіть забуття танцює під вишнями. Тут пам’ять на три доби ховається, як цуценя в траві, а серце — не ховається ніколи. Вишні цвітуть так рясно, що небо здається білим, а повітря солодке, ніби мед, змішаний із сміхом. Якщо за ці три доби тебе притягне до когось — не розумом, не спогадами, а просто серцем, — то ваша любов переживе століття. Бо Веснія знає: кохання не пам’ятає імен, але завжди впізнає запах.

Ми прийшли — юнаком і дівчиною, без імен, без минулого. Ми не знали один одного. Але серця впізнали. І танцювали під вишнями, де пелюстки падали, ніби благословення. Ми купалися в озерах, що пахли бузком. Ми співали пісні, яких не знали. Ми сміялися — бо забули, що можна не сміятися.

А коли пам’ять повернулася — ми вже знали: це не випадковість. Це п’ятсот двадцять третє. І кожне — як перше.

Якщо ти колись опинишся тут — не шукай спогадів. Шукай того, кого тягне до тебе серце. Бо Веснія не бреше: якщо притягне — то назавжди.

— А. і К. (весна в серці)

Цилін Рій

Подобається

#5704 в Любовні романи
#132 в Любовна фантастика
#617 в Фантастика
#203 в Наукова фантастика

У тексті є: вічне кохання, двері між світами, подорожі в часі

Відредаговано: 14.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись