400
Коли зацвіте Жасмин
Сучасний любовний роман
Ксандер Демір автор
В процесі ·
110 стор.
· Регулярно оновлюється
Анотація до книги "Коли зацвіте Жасмин"
Кажуть, що одних і тих самих людей ми зустрічаємо тричі.
Вперше — коли не готові ми. Вдруге — коли не готові вони. А втретє — коли нарешті готові обоє.
Можливо, саме тому деякі люди зникають із нашого життя, залишаючи по собі дивне відчуття незавершеності. Можливо, саме тому деякі зустрічі ми пам’ятаємо роками. А можливо, деякі душі справді вперто шукають одна одну, доки не настане правильний момент.
Я ніколи не замислювалася, скільки разів можна зустріти одну й ту саму людину й щоразу бачити в ній когось іншого... Знайомі обличчя. Незнайомі почуття. Старі історії, які раптом отримують нове продовження.
Кажуть, третя зустріч трапляється тоді, коли дві душі нарешті готові одна до одної.
Тільки ніхто не попереджав, що найважче — зрозуміти, з ким саме ти вже зустрічалася двічі.
Вперше — коли не готові ми. Вдруге — коли не готові вони. А втретє — коли нарешті готові обоє.
Можливо, саме тому деякі люди зникають із нашого життя, залишаючи по собі дивне відчуття незавершеності. Можливо, саме тому деякі зустрічі ми пам’ятаємо роками. А можливо, деякі душі справді вперто шукають одна одну, доки не настане правильний момент.
Я ніколи не замислювалася, скільки разів можна зустріти одну й ту саму людину й щоразу бачити в ній когось іншого... Знайомі обличчя. Незнайомі почуття. Старі історії, які раптом отримують нове продовження.
Кажуть, третя зустріч трапляється тоді, коли дві душі нарешті готові одна до одної.
Тільки ніхто не попереджав, що найважче — зрозуміти, з ким саме ти вже зустрічалася двічі.
любовнийтрикутникхаризматичні героїприховані почуття
Зміст книги: 19 глав
Останнє оновлення: сьогодні
19 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиІ я люблю драму,як Анна,і часто шукаю її навіть там,де її, скажімо, небагато. От як у нашому випадку. Поки що кумедно. В " Акорді"я переживала: надто психологічно точно передавалися емоції й почуття, часто на межі. А тут я спокійна,бо усі в молодості мають прожити свої перемоги й косяки,і ці троє вже почали. Але хотіла про інше: декілька разів перечитувала описи їхнього одягу і ніби стояла там поруч. Справді, останнім часом нашим провідним стилем став так званий кежуал. Ну такі обставини. Навіть в університеті всі у кросівках,бо зручність у пріоритеті. Добра частина шафи чекає на кращі дні. А тут люди одягаються,і я тішуся з того. Якби були відповідні розмальовки,то точно б все розфарбувала так,як у Вас написано. Усе в тексті враховано: запахи, кольори,смаки і ось вдяганки. Світ деталей передано дуже майстерно. Мабуть, щодо одягу смішно,але я дійсно не вдягала "справжні" туфлі декілька років.
Ярослава Машарова, Яка ж Ви неймовірна! Дякую Вам за такий глибокий, детальний та неймовірно теплий коментар. Читати його, для автора, це просто бальзам на серце.
Щодо драми й порівняння з «Акордом Пристрасті» — дуже добре розумію Ваше відчуття! Там емоції дійсно натягнуті струни, психологічна точність на межі фолу. А тут героям дійсно треба дати трохи простору, щоб пожити, зробити свої перші косяки й трохи освоїтися. Але не переживайте, моя внутрішня тяга до драми нікуди не зникне, так що скучити вони нам точно не дадуть!
Мені дуже хотілося передати цей світ через усі органи чуття — запахи, кольори, смаки, тканини, щоб читач дійсно стояв поруч із ними.
До речі, якщо Вам так відгукується ця візуальна частина і деталі, хочу запросити вас до свого телеграм-каналу (t.me/xandemrrbooks). Там я якраз завжди публікую генеративні фото-моменти до цієї книги — візуалізую героїв, атмосферу, моменти й ті самі вдяганки. Виходить ніби інтерактивна розмальовка, тільки в цифрі, де можна роздивитися все до дрібниць.
Дякую, що Ви зі мною, що так уважно все помічаєте і проживаєте цю історію разом із героями. Обіймаю Вас!
"Годі про залізяччя"... Стара леді вклала дуже багато в цю ніби пересічну фразу. Але сама ж згадала про той потоп у їхній хаті, який надихнув Адама серед цього гармидеру написати центральну сцену роману. Справді,уява - найбільше щастя і одночасно найбільше прокляття художника. Минуле й теперішнє магічно переплітаються у цьому домі серед палітри запахів, кольорів і смаку. Це дійсно кінематографічний рай. Насолода вникати у кожну деталь, прямо відчуваю себе там,вдихаючи запах березових дров і чабрецю. А от друзі дитинства поза цього затишку,бо раптово відчули те, що наразі важко сприйняти. От і спонсор намалював ся і навіть готовий поринути у зіркове життя, щоб що...? Ой леле. Цікаво,кому з цих трьох доведеться пережити сюрпризи життя найбільше. Чи, можлив
Ярослава Машарова, Ваші коментарі — це щоразу окрема насолода для автора! І як же я розчулилася від Ваших слів про Меліссу! Безмежно дякую за цю любов до неї. Вона й для мене неймовірно рідна, і їй зараз насправді невимовно важко... Втратити Адама, який божеволів від неї та любив понад усе у світі, — це біль, який нікуди не зникає. Вона тримається, береже цей дім і родину, але за її мудрими словами ховається величезна туга за людиною, яка була її всесвітом. Кожен куточок, кожен запах чебрецю нагадує їй про нього...
А молодь тим часом виходить у свій вирій подій.Зіркове життя й нові спокуси випробують усіх трьох, і кожен отримає свою порцію життєвого досвіду. Дякую за це дивовижне занурення в текст!
Чи, можливо, всі по черзі отримають свої порції досвіду? І я в захваті від Мелісси. Це давня моя симпатія.
Чудовий емоційно навіть перенасичений розділ. Так от воно що: від Адама до Матвія. І розарій як окрема Адамова книга,можливо, найголовніша, зараз доглядається Матвієм на світанку так,як було при дідові. І машина в гаражі на ремонті,але її доведе до ладу на відміну від дідового зношеного серця. Скільки символів для передавання причинно- наслідкових зв'язків у цій незбагненній родині і у цьому домі,що береже пам'ять різних поколінь. Я в захваті від розмови Адама з Жасмин про книги та їх сприйняття,бо це не просто читання,це в іншому сенсі спільний шлях. Якщо разом зачитаєш сторінки до дірок,то це саме те, заради чого треба жити і чекати на цей момент стільки, скільки треба. А сцена між двома друзями дитинства - це окреме задоволення. Ви тепер дуже майстерно доносите до нас секс без сексу. Просто передчуття його, очікування на нього. І ніби жартома,а спиться після цього погано. Дуже потішили такою глибиною психоаналізу.
Ярослава Машарова, Читаю Ваш коментар, і в мене просто сироти по шкірі... Безмежно дякую Вам за таку глибину! Ви зчитали абсолютно всі метафори, які я з таким трепетом закладала в цей розділ. Розарій як головна спадщина, паралель із машиною і зношеним дідовим серцем... Це справді неймовірно — мати читача, який так тонко і трепетно відчуває текст. Розмова про книги — це дуже особливий для мене момент, бо спільне читання (чи сприйняття світу) справді об'єднує душі.
А Ваш коментар про сцену між друзями змусив мене посміхнутися від гордості! Оце передчуття, напруга і балансування на межі дружби та дорослого тяжіння — це найсмачніше, що може бути в їхній взаємодії. Дякую за Ваше натхнення!
Як же це прикольно, коли їх більше одного,і жоден з них не є нареченим або коханцем. Можна й поїхати на лимонний тарт,продинамивши одного з них і збивши з пантелику іншого. Правда,це триватиме недовго,бо хтось з них зіпсує дівчині задоволення, але поки що жодних обов'язків, просто спостереження за самцями у природних умовах. До речі, Матвій став пухнастим і потеплішав поглядом тільки тоді, коли почув, що вона нікуди не їде. А то б вилив весь свій сарказм і нагородив повної дурні від..... ревнощів? Оці дитячі дружби згодом можуть бути досить обтяжливими для когось їз них, коли хочеш привласнити собі друга назавжди. Є таке і у хлопців, і в дівчат.
Ярослава Машарова, Лимонний тарт замість чоловічих драм — це ідеальний вибір для вільної дівчини, яка нікому нічого не обіцяла)) І Ви дуже тонко відчули зміну настрою Матвія! Він миттєво стає теплим і "пухнастим", коли думає, що все йде за його сценарієм, але за цим спокоєм ховається справжній вулкан ревнощів. Окреме дякую за роздуми про дитячу дружбу. Але що буде, коли ця ілюзія розвіється?
Я вже думала, що він побіжить таткову шаблю знімати зі стіни,а ні. Що це? Удаваний спокій? Чи дає право на вибір? До речі,у попередньому розділі на це не було схоже. Дуже добре, що їх двоє,і вони такі різні. І по- різному небезпечні для дівчат.
Ярослава Машарова, Дякую за такий влучний коментар! Жарт про шаблю — просто шедевр! Насправді попередній розділ став для Матвія непоганим холодним душем. Він зрозумів, що з Жасмин силовий метод і допити не проходять — вона одразу будує стіну. Тому тепер доводиться діяти хитріше: дати їй простір (або принаймні створити таку ілюзію). А щодо їхньої різної небезпеки — Ви дивитеся в самий корінь! Один бере красивою грою, інший — шаленою енергетикою та правдою. Подивимось, чия стратегія спрацює краще!)
Я вражена Вашим віком. Зізнаюся,думала, що Ви значно старша. Як Вам вдається поєднувати свій реальний світ зовсім мододої жінки з вигаданими світами своїх героїв? Справді, діалог Яна Бітнера з батьком,де Адам пояснює сину філософію становлення чоловіка в стосунках з жінкою,на мій погляд, мав би вийти у того, хто прожив довге життя і має власний складний досвід у цьому. Тому Вам респект і моє щире захоплення Вашою особистістю. Так стається,що книги приходять у наше життя не просто так,а тоді саме,коли вони для нас на часі. Саме так відбулося зі мною,і я безмежно Вам за це вдячна. А щодо хлопців,то хто сказав, що їх не може бути двоє або більше? І нехай це буде не вибір кращого з них. Чому це не може бути просто задоволенням? І не обов'язково кохання,бо воно болить. Просто цікавість до цих двох різних екземплярів,а вони, як хочуть,то нехай страждають. От чому ні? Аміру нічого не скажемо,а Анні можна, вона точно зрозуміє.
Ярослава Машарова, Ви розчулили мене до глибини душі, щиро дякую!) Це найбільший комплімент для автора — чути, що історії та діалоги звучать зріло й переконливо. Мабуть, секрет у тому, що я просто дуже люблю спостерігати за людьми, аналізувати їхні вчинки і проживати разом із героями ті досвіди, яких, можливо, ще і не мала у власному житті. Але ж... у мене є ще історії моїх друзів, правда ж?) Зі мною взагалі небезпечно дружити, бо все може потрапити до книги ахах :))) І я неймовірно щаслива, що мої історії прийшли до Вас саме тоді, коли були потрібні — заради цього я і пишу.
Щодо "екземплярів" Жасмин — я сміялася вголос! Підтримую Вашу ідею на всі сто: залишимо страждання чоловікам, а дівчині дамо право просто насолоджуватися молодістю, увагою і новим досвідом))
Завжди "молодіжна" проза приносить мені неймовірну насолоду. Мабуть, тому, що це не моє життя зараз,а те,що було давно, втратило свій драматизм,залишивши лише теплі спогади. От правду кажуть,що молодість - це далеко не безхмарний період життя. Він сповнений і сумнівів, гірокоти перших непорозумінь у стосунках, браку життєвого досвіду,і ще багато чого, що переживає молода людина, для якої світ сповнений випробувань. І попри все це найкраще,що може з тобою статися,бо ти вільний,здоровий і віриш,що все обов'язково зміниться на краще. Драми молодості зворушливі,наївні повинні бути у всіх, щоб потім весело й легко розповісти про них внукам і навіть дещо прибрехати, щоб було небуденно,романтично. Так можна й себе потішити,політати у хмарах. Щось я розбалакалася. Насправді мала почати з того, що не проти заробляти,як ця мала мавпа Камі. Всюди, мабуть, встигає, але старшу поки не здає через "професійну" етику. Це ж треба таке.
Ярослава Машарова, Ваш коментар вийшов настільки глибоким і життєвим, що його можна цитувати! Спочатку Ви розчулили мене своїми словами про юність, свободу і ті самі милі драми, які зараз проживаю я в свої майже 22... А потім різкий розворот до Камі та її заробітків! Ця "мала мавпа" дійсно має залізну хватку. "Професійна етика" не дозволяє їй здавати Жасмин, бо ж тоді постійне джерело доходу пересохне (не точно)!
Дякую за ваші чудові думки. Дякую, що Ви зі мною!
Хлопці заходять з флангів. Першому облом,що й планувалося. До речі,про який такий "якір" він так втомлено розповідав? У шоу бізнесі на ньому ще пір'я не обсохло для таких скарг на тяжкий тягар публічності. Добре, що здивований швидким закінченням вечора,звик же до обов'язкового продовження. Правда,старався,вносячи певну драму до банального флірту. А от другому зносить дах від ревнощів,і він навіть це не приховує. Не втримався від допиту і отримав відкоша. Ну гаряча грузинська кров не дала пригальмовувати. Біда з ними. Може,поставати обох на виховну паузу? Але ж попередження Матвія про можливу руйнацію життя такими, як Станіслав, звучить недаремно? Ну хай спробує. Думаю, що нічого не вийде, але у будь-якому випадку багато дівчат проходять через негативний досвід з чоловіками - і стають сильнішими. До речі, це стосується і самої Анни. Може, поділиться досвідом зі старшенькою?
Ярослава Машарова, Дякую за цей неймовірний аналіз! Як завжди, влучно! Святослав і справді трохи переграв із образом втомленої зірки, намагаючись додати глибини банальному флірту. Але його здивування від фіналу вечора безцінне!
А Матвій своїм допитом тільки підлив масла у вогонь, бо емоції взяли гору над глуздом. Ви дуже влучно підмітили про його слова — такі попередження рідко бувають випадковими. Втім, виховна пауза їм би не завадила, але ж тоді нам не буде про що читати!))
Ви дуже правильно згадали про негативний досвід, який загартовує. Жасмин шукає нових вражень, і цей шлях не може бути ідеально рівним. А щодо розмов по душах з Анною... То Ви дуже тонко відчуваєте напрямок сюжету))) Дякую!
Ну справді "ого"! Усе: від луку до флірту. І гонорар у малої непоганий - пів тисячі за мовчання. І не боїться батька, раптом що. Жасмин хоче нових вражень, і цей красень підсвідомо додається до її скарбнички нового досвіду. Щось підказує,що цей досвід не буде безхмарним спогадом про невелику любовну пригоду. Але які ж різні дівчата у Аміра: ось що значить від різних жінок. Камі - грімуча суміш двох різних стихій, старша - врівноважена й дотепна, обережна,не дуже звикла до авантюр. Поки що. Анна називає її дочкою автоматично. Вона, справді,щит для обох дочок,і це ще більший захист,ніж Амір,бо жінки,захищаючи дітей, вміють діяти на випередження. Стас у небезбеці більшій,ніж собі уявляє.
Ярослава Машарова, Щиро дякую за такий глибокий коментар! Камі зі своїм "гонораром" за мовчання — це справді щось. Підприємницька жилка в малої працює відмінно. Вся у своїх батьків. І Ви дуже влучно помітили різницю між сестрами: Камелія — це справжня вибухівка, а Жасмин звикла все зважувати і тримати під контролем. Але побачимо, як довго протримається ця її обережність!
Проте найбільше гріє душу те, що Ви звернули увагу на стосунки Анни та Жасмин. Для Анни вона справді донька на всі 100%, і цей невидимий жіночий щит часто буває набагато міцнішим за відкриті таткові погрози. Її материнський інстинкт діє тихо, стратегічно і без промаху.
А щодо досвіду, який так палко шукає Жасмин... Ви маєте рацію, безхмарним спогадом це точно не обмежиться. Попереду ще багато сюрпризів!
Анну можна й послухати уважніше. Вона не може помилятися щодо свого середовища,бо бачила не одного такого латентного нарциса.Чітко пояснила Жасмин його наміри. Може,не варто хвилюватися,бо мачуха точно вб'є "хлопчика" швидше за Аміра. Але як смачно передано підготовку до вечері: можна робити окремий розділ про це.
Ярослава Машарова, Щиро дякую за такі теплі слова! Ви маєте абсолютну рацію: Анну провести неможливо. Її життєвий досвід і розуміння цього середовища — це найкращий щит для Жасмин, бо таких "латентних нарцисів" вона бачить наскрізь. Вона і справді може випередити Аміра, бо її методи тонші, але б'ють без промаху.
Окреме величезне дякую за відгук про підготовку — для мене було дуже важливо передати атмосферу до дрібниць!
Якось на думку не спадало,що є спеціальна логістика у шоу-бізнесі. Здається переїхали кудись в інше місце,і все. Крім романтичної складової, обов'язкової у Ваших книгах,ще й вивчаєш особливості певних професій,про які й гадки не мав.За це окрема подяка. А ще запахи як окремі персонажі , що живуть у тексті, міцно прив'язані до героїв. Це здорово. А на вечерю з " хлопчиком" підемо? І що скажемо таткові, який невпинно стежить за усіма рухами в сім'ї?
Ярослава Машарова, Величезне дякую! Обожнюю занурюватися в нові сфери і тішуся, коли Вам це теж відгукується. За запахи — окрема подяка! Для мене аромати дуже важливі, вони допомагають краще відчути героїв. А щодо вечері... ну хіба ж ми можемо відмовити "хлопчику"? Звісно, підемо! А от що сказати таткові... це вже завдання із зірочкою. Може, для початку краще Аміру взагалі нічого не знати, щоб не вмикати режим термінатора?))
Розберемося,де чиє потомство. Аміна й Матвій,брат і сестра - діти Яна й Єви? З Жасмин зрозуміло. Діалоги,як завжди, бездоганні і змістовні настільки, що зразу уявляєш цих двох подруг,яким відстань не заважає порузумітися. Цікаво,усі працюють,бо так заведено у сім'ях, привчені до роботи як способу життя. Мені здається,чи справді цей роман стане дещо "молодіжним"? Адже попередні герої здебільшого були досить зрілими,що, звичайно,відбилося на стосунках. А тут молодь.І виникає питання: хто в кого вдався? Генетика у всіх дуже своєрідна.
Ярослава Машарова, До речі, відразу заспокою: якщо Ви раптом переживаєте, чи Жасмин і Матвій не рідні — то ні, жодного родинного зв'язку між ними немає. Навіть Анна не є кровною тіткою для Матвія та Аміни. Адже нагадую, що Софія — це фактично племінниця Адама (донька його загиблого рідного брата). Знаю, трішки заплутано, але в цьому легко розібратись якщо нагадати собі історію "Твоє Ім'я"
Ну Амір уже напевно знає,як руйнуються формули під тиском емоцій. Чи не надто ризикує цей Святослав щодо Жасмін? Особливо якщо знає,хто в неї татко? Так можна залишитися без деяких важливих органів, якщо що. А загалом панує той самий генетичний код Хаддадів: обов'язкова "виховна"іронія, під якою сховане фанатичне бажання захистити своїх. Ось уже пр татові видно, як сканує стан ствршої доньки і прораховує можливі ризики.
Ярослава Машарова, Обожнюю Ваші коментарі! За важливі органи Святослава доведеться ще як похвилюватися! Амір й Анна — це про безумовну любов. Вони виховують своїх дівчаток так, щоб ті не боялися бути собою і мали повну свободу дій, навіть якщо роблять відверті помилки. Ця родина — справжня фортеця. Вітм свобода свободою, а татків інстинкт ніхто не відміняв!
Той, хто задумає бодай щось погане проти його дітей, ризикує дуже швидко попрощатися зі здоров'ям. Подивимось, чи вистачить у Святослава інстинкту самозбереження. І чи справді його наміри такі вже й чисті.
Це ж щоразу треба вникати у фахову термінологію. Наразі музичну. А минулого разу медичну, та ще й як багато її було. Величезна підготовка перед кожним романом. А щодо цих двох,то поки все впізнавано : несподівана зустріч героїв через халепу. Цікаво,до речі, ці така ця зустріч вже й несподівана?
Ярослава Машарова, Ох, занурення в нові професії — це завжди той ще квест! Після медицини, повернення до музики здається зовсім іншим виміром, але я безмежно щаслива, що Ви помічаєте і цінуєте цю працю, дякую! До речі, цього разу, я помагаю з цим і Вам))
А щодо халепи... Ви ж знаєте, що в моїх історіях зустрічі рідко бувають абсолютно випадковими. І знаєте, у Вас дуже гарна інтуіція!
Вітаю з новинкою!) Успіху книзі!
Руслан Баркалов, Дякую гарно!
Вітаю з новинкою) Нехай читають)
Юлія Богута, Щиро дякую Вам!)
Вітаю на старті! Дякую,що не примусили довго чекати. Зразу настрій покращився, коли побачила новинку. Отже,логістика й музика?
Ярослава Машарова, Щиро дякую за такі теплі слова! Рада знову бачити Вас серед читачів.))
Так, на перший погляд, це зіткнення саме логістики та музики... Але ж ми знаємо, що в таких історіях часто може з'явитися щось третє, що здатне зламати всі ідеальні плани та ритми))
Обіцяю, ця історія буде дуже цікавою та щирою))
З новинкою.
Вілена Озерська, Дякую!)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати