17

Жасмин

Цифри на моєму зап’ясті безжально висвічували 08:49. Звісно, я приїхала раніше. Не настільки фанатично, як Анна (та вже з сьомої ранку метала блискавки коридорами й розносила звукорежисерів за збитий бітрейт у демоверсії), але достатньо завчасно, щоб встигнути вдихнути перед бурею. Типова Анна: якщо в радіусі десяти метрів хтось дихав не в тональності з самого ранку, увесь день вважався зіпсованим.

Я опустила долоні на стегна, обережно розгладжуючи коротку шкіряну спідницю відтінку пряженого молока. Вона була до біса сміливою! Тканина ледь прикривала верхню третину стегон, безжально виставляючи на показ мої засмаглі, після літа, ноги у капронових колготках в сіточку. У парі з нею пухнастий светр глибокого винного кольору бордо з м’яким широким коміром створював саме той ефект затишного, проте небезпечного шику. Я обожнювала цей короткий проміжок золотого вересня, коли сонце ще гріло оголені коліна, а прохолодний вітерець уже давав привід кутатися в м’який мохер. Густі неслухняні кучері я перехопила великим черепаховим крабиком, зібравши їх у недбалий низький вузол. Кілька вільних пасом лоскотали відкриту шию, відкриваючи вид на ключиці й золоті масивні сережки. Дзеркало у скляному ліфті не брехало: сьогодні я була сама вишуканість із краплею виклику.

Втім під цим бездоганним фасадом клекотіла лють. Я нервово крутнула на зап’ясті тонкий золотий браслет. Перша «гаряча нарада», як обіцяв Матвій… Господи, та я була готова придушити його ще вчора прямо над тим нещасним тартом! Цей цинічний калькулятор знав про контракт зі Святославом цілий чортів місяць! Знав і мовчав! А щойно я, переступивши через гордість, наївно зізналася найкращому другові, що молодий артист мені сподоб… Ні!…. що мене зацікавив цей молодий талант — раптом вирішив особисто з’явитися в ролі грізного інвестора. Гонгадзе явно вів якусь власну, незрозумілу мені шахову партію, і це дратувало сильніше, ніж зірвані постачання в агенції батька.

— Жасмин? Яка неймовірна зустріч!

Мелодійний голос виник так несподівано, ніби Святослав виткався просто зі скляних відблисків коридору. Він стояв усього за крок, спираючись плечем на дверний косяк, і його образ був вивіреним до міліметра: об’ємний графітовий світшот із підвернутими рукавами, світлі джинси, а темні кучері — трохи вологі, недбало зачесані назад. Його губи розтягнулися в чарівній, безтурботній усмішці, проте в глибині еспресових очах тліло щось зовсім інше. Щось, як гострий, чіпкий інтерес і ледь помітна чоловіча образа. Мій учорашній вимушений прогул явно зачепив його его.

— Привіт, Святе, — я стримано посміхнулася, машинально поправивши крабик у волоссі.

— Якими долями на наших стінах, ще й так рано? — він нахилив голову набік, ліниво скорочуючи між нами дистанцію на пів кроку. — Невже скучила?

Що?! Усередині все напружилося. Самовпевненість просто сочилася крізь нього, втім я лише звівши ідеально рівні брови, стиснула губи:

— Я взагалі-то хотіла перепросити за вчора. Справді не змогла вирватися до тебе перед виступом, виникли термінові справи.

— Та облиш, Жасмин, — Свят легковажно махнув рукою, хоча його погляд ковзнув по моєму обличчю надто прискіпливо. — Сім’я понад усе. Прекрасний та шляхетний пріоритет. Я це тільки поважаю.

— Ні, я справді почуваюся ніяково, що підвела…

— Припини, — раптом перебив він значно тихіше й м’якше. Його прохолодні пальці раптом невагомо лягли на моє передпліччя, ледь торкаючись пухнастого светра. І цей дотик був майже інтимним. — Ти сьогодні маєш просто приголомшливий вигляд, Жасмин. Ця молочна спідниця… о-ох! Вона неймовірно личить твоїм божевільним ногам. Софіти в залі б згасли від заздрості.

Гаряча хвиля миттєво підкотила до моїх щік, випалюючи залишки логічного контролю. Чорт забирай! Буквально секунду тому я збиралася тримати холодну ділову дистанцію, а тепер стояла й безпорадно шарілася від солодких журнальних лестощів!

І в ту ж саму секунду в пам’яті підступно сплив насмішкуватий хрипкий голос Матвія, який учора в темряві саду назвав ці самі ноги «кінцівками». Різниця була колосальною. Від Свята це звучало як спокуса, від Матвія — як удар під дих, від якого перехоплювало подих.

— Кхм-кхм.

Я смикнулася, відступаючи від Святослава, і різко обернулася.

Матвій стояв у двох метрах від нас, ніби матеріалізувався прямо з повітря. Сьогодні він виглядав до бездоганності зібрано й одночасно розслаблено: вільні штани пісочного кольору, м’який бежевий светр із розстібнутим замком на комірі, з-під якого визирала бездоганно випрасувана світло-блакитна сорочка в тонку білу смужку. На переніссі знову красувалися його круглі окуляри в чорній оправі, що додавали йому того самого оманливо-строгого професорського вигляду. Проте вся ця інтелігентність розбивалася вщент об його позу: широкі плечі напружилися, утворюючи глуху стіну, а щелепа була стиснута так сильно, що на вилицях виразно ходили жовна.

— Вітаю, Жасмин Амірівно, — сказав він низьким, навіть сталевим басом.

Я мимоволі опустила погляд і помітила, як судомно сіпнувся його міцний кадик, коли Матвій важко ковтнув слину. А ще, у своїх великих руках він тримав картонний холдер із трьома склянками. Густий, солодкувато-терпкий аромат свіжомеленої арабіки та кориці миттєво витіснив дорогий парфум Свята.

— Матвію Георгійовичу, — підхопила я цю дурну гру, намагаючись вгамувати раптове калатання в ребрах і вичавлюючи світську посмішку. — Добрий ранок. Сподіваюся, одна з них призначена для моєї скромної персони?