5

Жасмин

— Усім добрий ранок! — настільки бадьоро, наскільки це взагалі було можливо після трьох годин безладного сну, вимовила я, переступаючи поріг нашої залитої м’яким ранковим сонцем кухні.

Повітря тут було просякнуте густим ароматом свіжозмеленої арабіки, теплого топленого масла й тонкою ноткою парфумів Анни щось, на кшталт вишуканого шлейфу чорної смородини та дикої троянди.

Переді мною постала класична картина, майже ідилічна, якби не мій власний внутрішній тремор після нічної драми.

За масивним столом із вибіленого дерева сиділа трагічно незадоволена Камелія. Вона вмостилася на високому стільці, підперши свою щічку долонею так, що її пухкі губи смішно сплющилися, і мляво ганяла ложкою розмоклі різнокольорові фігурки в молоці.

Навпроти неї вже панував цілковитий дзен: Анна у своєму розкішному шовковому халаті глибокого бордового кольору (її вічного, улюбленого відтінку влади та витонченості) переглядала планшет, неквапом потягуючи еспресо. Її блискуче, вугільно-чорне волосся ідеально рівною важкою хвилею спадало на одне плече, контрастуючи з засмаглою шкірою. А тато, вже вдягнений у свіжу темну сорочку з підкоченими до ліктів рукавами, що підкреслювали міцні передпліччя, гортав зведення по міських об’єктах своєї агенції.

— Привіт, красуне, — Анна відірвала очі від екрана й осяяла мене фірмовою, теплою й водночас рідною посмішкою. Вона схилила голову, вивчаючи мене тим чіпким поглядом, як і завжди. — Як спалося на рідному ліжку без італійських сирен під вікнами?

— Досить… непогано, — вичавила я, стараючись надати голосу максимальної безтурботності. Адже зізнаватися в тому, що пів ночі я витріщалася в стелю, розриваючись між соромом через двійнят та нав’язливими спогадами про Свята, було б самогубством.

Я підійшла до кавомашини, налила собі міцної кави, додавши туди вершків, й сперлася стегном на стільницю, насолоджуючись першим теплом, що обпекло язик.

— Принаймні їй не треба йти в цю кляту шко-о-олу-у-у! — раптом загробним голосом проскиглила Камелія.

Мала знесилено впустила ложку, дзвякнувши об кераміку, і мало не впала обличчям прямо в тарілку з пластівцями, виражаючи всім своїм мініатюрним єством світову скорботу.

— Така ж первозданна актриса росте, — не відриваючись від телефону, незворушно хмикнув тато. Він повільно закотив очі, роблячи ковток кави зі своєї масивної чорної кружки, навіть не дивлячись на молодшу доньку. — Камі, мила, ти байдикувала рівно три місяці. Тебе навіть на канікулах ніхто не змушував торкатися підручників, хоча твоя математика досі тримається виключно на божій благодаті та терпінні твоєї старшої сестри.

— І на тому красно дякую, — тихо буркнула сестра, не підводячи носа від столу й знову починаючи демонстративно гучно хрумтіти пластівцем.

Я тихо засміялася, відчуваючи, як звичне родинне підколювання нарешті розганяє клубок напруги в грудях, і підійшла до столу, сідаючи на вільне крісло поруч з Анною. Тільки-но мої пальці обхопили теплу порцеляну, як вона раптом вимкнула екран планшета й плавно повернулася корпусом до мене. І в її карих очах спалахнув грайливий, до біса небезпечний вогник…

— До речі, Жас… Мені тут пташечка на хвості принесла дуже цікаві новини, — її голос зазвучав оксамитово й протяжно, немов вона смакувала кожну літеру. — Кажуть, ти вчора надзвичайно професійно допомогла моєму новому хлопчику з розкладом? Святослав повернувся ввечері окрилений, мало не молився на твої графіки й увесь вечір тільки про тебе й щебетав.

Я відчула, як гаряча кава ледь не пішла не в те горло. Мої щоки миттєво зрадливо спалахнули зрадливим рум’янцем, виказуючи мене з потрохами. І я почала кашляти.

— Хлопчику?!

Тато повільно опустив свою чашку на стіл. І цей звук вийшов занадто чітким, майже сухим. Він звів свої густі темні брови до перенісся, утворюючи глибоку сувору зморшку, і вперся у нас обох тим самим поглядом, який зазвичай змушував свідків нервово ковтати слину ще до початку допиту.

— Якому ще твоєму «хлопчику», Анно?!

Проте сама Анна навіть оком не зморгнула. Вона завжди володіла тим унікальним даром світської незворушності, який перетворював будь-яку вибухонебезпечну розмову на вишуканий світський діалог. Тому лиш повільно, із ледь відчутною грацією потягнулася через стіл і накрила своїми витонченими пальцями з бездоганним винним манікюром масивну, напружену долоню мого батька. А її чорні брови злетіли вгору в удаваному легкому здивуванні.

— Господи, милий, видихни. Ти звучиш так, наче Жасмин вчора завербувала іноземна розвідка, а не вона всього лише виручила моїх безпорадних асистентів, як завжди, — мелодійний голос Анни подіяв як м’який анестетик. Вона легко стиснула його пальці, дивлячись на свого чоловіка з тією особливою теплотою, перед якою вся сталева броня шефа безпеки миттєво давала збій. — Пам’ятаєш Святослава? Той хлопець із консерваторії, чий демозапис ми слухали минулого місяця на терасі того готелю, куди ти мене повіз, аби відсвяткувати нашу річницю. Та-ак, хлопчик, звісно, талановитий, але абсолютно непристосований до цифр, як і всі справжні творці. Його адміністратор наплутав райдер, а наша Жас просто проходила повз кабінет і за п’ять хвилин вибудувала йому маршрут поїздів, бо в неї логістичний мозок працює втричі швидше за весь мій юридичний відділ!

Чесно, я була більше, аніж впевнена, що Анна навмисно сказала та-а-ак багато другорядних фактів у цій розповіді…