27

Жасмин

Прохолодне вересневе повітря вдарило в обличчя, щойно я переступила поріг будинку й зачинила за собою важкі двері.

Я витратила на збори рівно сорок п’ять хвилин, але мій вигляд мав кричати про те, що я накинула перше, що випало з шафи. Світлі прямі джинси, які ідеально облягали стегна, об’ємний бежевий светр грубої в’язки, спущений на одне плече, і легкий макіяж — ніби я зовсім не намагалася вразити хлопця, з яким дружила половину свого життя. Але моє серце, яке відбивало божевільний ритм об ребра, видавало мене з головою. Принаймні, я нарешті впевнена, що ми помирились.

На широкій під’їзній алеї, засипаній дрібним гравієм, уже стояв його чорний та блискучий «Aston Martin». Втім, мій погляд миттєво прикипів зовсім не до дорогого британського авто, а до чоловіка, який з абсолютною, майже безсоромною недбалістю спирався на його капот.

Матвій схрестив свої довгі ноги в щиколотках і, схиливши голову, щось повільно друкував у телефоні. На ньому була чорна об’ємна та пухка жилетка, залишена розстебнутою на грудях, і графітове худі, яке ідеально підкреслювало розворот його широких плечей. Спортивні штани такого ж глибокого кольору сиділи низько на стегнах, додаючи його образу якоїсь хуліганської та розслабленої привабливості. Вітер вже злегка розкуйовдив його густе темно-каштанове волосся, відкидаючи пасма з чола. Матвій і дійсно виглядав настільки впевненим, дорогим і… небезпечно привабливим у цьому м’якому осінньому сонці, що я на секунду просто завмерла на сходах ґанку, намагаючись непомітно вирівняти збите дихання.

Почувши ритмічний хрускіт гравію під підошвами моїх білих кросівок, Матвій повільно підняв голову. Він миттєво заблокував екран телефону, одним плавним рухом сховавши його до кишені спортивних штанів. Його теплі горіхові очі за лінзами окулярів повільно, тягучо й майже безсоромно ковзнули по моїй фігурі. Цей погляд був скануючим: від моїх кросівок, вгору по джинсах, затримуючись на талії, вище до оголеної ключиці, що визирала з-під светра, і зрештою він зупинився прямо на моїх очах. І цей зоровий контакт був таким важким, відвертим та гарячим, що по моїй шкірі миттєво розбіглися колючі сироти, а внизу живота солодко занило.

А потім на його обличчі розквітла та сама фірмова, трохи лінива й страшенно самовпевнена посмішка.

— Жасмин Ель-Хаддад вклалася у заявлений час і навіть не змусила мене заснути на цій парковці, чекаючи на її вихід? Це що, глобальне потепління так дивовижно впливає на жіночу пунктуальність? — його низький, злегка хрипкий зі сну голос розрізав ранкову тишу, змушуючи щось в моїх грудях зробити ще один стрімкий, неконтрольований оберт.

— Не звикай, Гонгадзе. Це абсолютно разова акція, продиктована виключно моєю нездоровою залежністю від глюкози, — відказала я, намагаючись звучати максимально безтурботно і гостро, поки мої ноги самі несли мене ближче до епіцентру цього магнетизму. — І досить жартувати про жінок. Ти, що мізогініст[1]?

— Не дай Боже, Жасмин! Це навіть образливо чути від тебе стосовно мене. Ти знаєш, я лише за твердий матріархат у світі! — швидко відповів він, посміхаючись.

Зблизька від нього пахло ще краще. До звичного, такого рідного чоловічого аромату кедра, цитруса й свіжої м’яти додався терпкий, гіркуватий запах свіжозвареної кави. Схоже, джерелом були ті два великих стаканчики, які стояли на даху авто поруч із пухким паперовим пакетом із французької пекарні, на якому вже проступили спокусливі масляні плями від випічки.

Побачивши, що я підійшла впритул, Матвій відштовхнувся від капота, випростуючись на весь свій чималий зріст. Він опинився настільки близько, що мені довелося трохи задерти голову, аби продовжувати дивитися йому в очі.

— Твоє капучино. З подвійною корицею і без цукру, саме так, як завжди замовляє ваша величність, — він простягнув мені картонний стаканчик, і його губи знову сіпнулися в напівусмішці.

Я потягнулася за напоєм, і наші пальці неминуче зустрілися. Моя холодна від прохолодного повітря шкіра ковзнула по його гарячих, широких фалангах. Це був нібито абсолютно випадковий, миттєвий дотик. Нічого такого. Проте він прошив мене наскрізь, немов невидимий розряд струму високої напруги. Мене буквально труснуло. Я судомно вдихнула, різко перехоплюючи стаканчик, і квапливо відвела погляд убік, відчайдушно сподіваючись, що він не помітив цієї жалюгідної секундної слабкості.

Але Матвій помітив. Він завжди помічав усе, що стосувалося мене. Його велика рука не опустилася, а завмерла в повітрі на частку секунди довше, ніж вимагала будь-яка дружня пристойність.

— Дякую, — пробурмотіла я, ховаючи спалах рум’янцю за пластиковою кришечкою і роблячи великий, рятівний ковток. Гаряча піна з гірчинкою кориці та кави злегка обпекла язик, втім це було саме те, що треба, аби трохи протверезіти. — Отже… Ти приїхав о дев’ятій ранку у свій законний вихідний у неділю, щоб нагодувати мене круасанами? Щось у лісі здохло? Чи дядько Георг знову хоче, щоб я позаурочно перевірила ваші податкові декларації, м? Зізнавайся, Гонгадзе, у чому підступ?

Я намагалася перевести все в жарт, вибудовуючи свою звичну словесну броню. Проте Матвій лише тихо, оксамитово хмикнув, беручи з даху машини свою каву, і замість того, щоб підтримати мій сарказм, зробив крок назустріч.

Тепер нас розділяли якісь жалюгідні пів метра. Він вкотре порушив усі кордони моєї особистої зони комфорту.