2

Жасмин

Додому я повернулася вже тоді, коли вечірній морок остаточно проковтнув місто. Насправді я навіть не вловила тієї тонкої грані, коли стрілки годинника прокрутилися так нещадно швидко. Здавалося, ми сиділи в тій затишній кав'ярні лише мить, але водночас могли проговорити зі Святом усю ніч поспіль. Зупинило нас лише те, що йому терміново треба було мчати назад до лейбла на якусь невідкладну зустріч з іншими продюсерами.

Проте… Господи, це було фантастично! Усе моє тіло досі тремтіло від того дивного, лихоманкового збудження. По шкірі зап’ясть, там, де він випадково — чи навмисно? — торкався мене своїми долонями, досі бігали фантомні електричні розряди. Я ніколи в житті не почувалася настільки живою, п'яною без краплі алкоголю й непристойно щасливою. Холодний аналітик усередині мене розгублено мовчав, не знаходячи логічних пояснень: як усього кілька годин із практично незнайомим хлопцем могли так нахабно вибити землю з-під ніг і змусити забути про все на світі? Навіть про Матвія… Про останнє думати зовсім не хотілося, я старанно загнала почуття провини в найдальший куток свідомості. Втім так… перепросити мені все одно якось потрібно.

Щойно я тихо клацнула замком вхідних дверей і переступила поріг нашого будинку, вдихаючи рідний запах дерева, троянд та свіжої кави, мене зустрів суворий пікет[1].

Прямо посеред просторого передпокою, перегородивши мені дорогу, стояла Камелія. Мала вперто склала руки на грудях, випнула підборіддя й свердлила мене настільки важким і прискіпливим поглядом своїх темних очей, що позаздрив би будь-який слідчий на допиті.

— Ну і де ти вешталася так довго? — вимогливо випалила вона замість привітання.

— Що це ще за прокурорський допит, Камі? — я не втрималася від смішка, намагаючись обійти цей дванадцятирічний блокпост, щоб потрапити всередину.

Однак Камелія навіть не поворухнулася. Вона залишилася стояти незрушною скелею, підозріло звузивши очі й уважно проводячи поглядом кожен мій рух, поки я розстібала ґудзики тренча й вішала його на вішак. Її ніс кумедно смикнувся… Здається, вона навіть намагалася винюхати щось підозріле.

— Що сталося? — нарешті не витримала я, повернувшись до неї обличчям. — Я що, забула зачинити твою клітку?

— Нічого… — протягнула сестра з показною байдужістю, демонстративно відвівши очі вбік і розглядаючи картини на стіні. — Просто проводжу митний огляд. Перевіряю тебе.

— Нічого собі заяви! — я засміялась, зробивши до неї крок і схиливши голову набік. — І на що ж саме ти мене перевіряєш, офіцерко?

— Чи часом у тебе в тій коричневій торбі немає нічого такого, що могло б мене он-як вразити, й урятувати твою репутацію.

Камелія більше не витримала власної серйозної міни. Її обличчя розпливлося в широкій, хитрій посмішці, а в темних зіницях затанцювали до болю знайомі, лукаві бісики. Вона виразно підняла свої брови, прозоро натякаючи на причину свого нетерпіння.

— А що, якщо є? — підіграла я, відчуваючи, як гарний настрій накриває мене теплою хвилею. А потім повільно потяглася рукою до своєї шкіряної сумки, навмисно витримуючи паузу, аби довести її до ще більшого кипіння, і нарешті витягла два глянцеві фірмові прямокутники.

Секунда глухої тиші — і стіни будинку здригнулися від оглушливого, ультразвукового вереску.

— А-А-А-А-А!

Камелія підстрибнула на місці мало не на метр, вихопила в мене квитки з такою швидкістю, що ледь не відірвала мені пальці, і закружляла по холу.

— Боже! Боже! Боже! Це вони?! Справжні?! Ти найкраща, найгеніальніша, найпрекрасніша сестра у світі, Жасмин! Я тебе обожнюю!

— Боже мій, як же дешево тебе можна купити, Камеліє, — я закотила очі, притискаючи долоні до вух, втім стримати щасливу усмішку було просто нереально. Дивитися на її непідробний захват було чистим задоволенням.

— Що за ґвалт ви тут підняли? У мене зараз вуха луснуть, — раптом пролунав спокійний, низький бас, що змусив нас обох замовкнути. Точніше як обох… Камелія і далі щось співала собі під носа, танцюючи свій дивний танець «перемоги».

На сходах, які вели до цокольного поверху, — де тато облаштував повноцінний тренажерний зал для підтримки форми, — з'явився сам він. Його широкі плечі обтягувала мокра від поту сіра футболка, м’язи на смаглявих руках були напружені після важких ваг, а на шиї висів білий махровий рушник, яким він якраз витирав спітніле обличчя. Попри втому після тренування, його глибокі очі дивилися звично тепло, зібрано й уважно.

— Ой… Тату, я не знала, що ти вже вдома, — винувато пробурмотіла я, відчуваючи новий укол совісті.

— Я чекав на тебе ще години чотири тому, Жас, — сухо, проте без справжньої злості зауважив він, опустивши рушник і пильно поглянувши на мене. Батьківський професійний погляд того самого колишнього силовика миттєво відзначив мої палаючі щоки, скуйовджені кучері та блиск в очах. — Ми мали розібрати маршрути супроводу для нових об’єктів. Де ти пропадала?

— Чорт… я зовсім забула, — я легенько ляснула себе долонею по лобі, закриваючи палаюче обличчя. Боже.. Від сорому захотілося провалитися крізь землю. Я так закружляла з метеликами в животі через Свята, що начисто викинула з голови ще й важливу домовленість із батьком! — Пробач мені, будь ласка! Я все зроблю просто зараз! Обіцяю!