6

Жасмин

Ранкове повітря зустріло нас підбадьорливою прохолодою. Сонце виблискувало на лобовому склі мого компактного темно-сірого «Audi» — машини, яку я свого часу вибила собі з боєм, аби тільки не їздити на велетенських татових позашляховиках із затемненими в нуль вікнами, які більше нагадували інкасаторські броньовики.

Камелія плюхнулася на пасажирське сидіння з грацією урагану, кинула на задній диван свій важкий, завішаний дармовисами рюкзак і одразу ж увімкнула блютуз, не питаючи навіть дозволу. Салон заповнив ритмічний бас того самого латиноамериканського треку, під який вона зазвичай влаштовувала танці у своїй кімнаті.

— Тільки тихіше, Камі… У мене ще голова після кави не прокинулася, — видихнула я, виїжджаючи з воріт нашого двору на головну дорогу.

— Ти якась надто нудна стала після цієї своєї Європи, — заявила сестра, надувши губи, втім гучність таки прикрутила на пару поділок нижче. Вона пристебнулася, зручно підібгала під себе одну ногу й миттєво повернулася всім корпусом до мене. Її карі, такі ж як в Анни, очі заблищали з тією самою небезпечною енергією, яка зазвичай віщувала двадцять хвилин неперервного потоку свідомості. — Слухай, а ти взагалі бачила новий кліп «Wild Waves»? Ну той, заради якого ти мені квитки й дістала! Там у головного соліста такий чубчик… просто космос! Я сьогодні Мар’яні зі свого класу покажу фотку квитків, і вона точно лусне від заздрощів! Вона ж думала, що її старший брат найкрутіший, бо подарував їй ті самі бездротові навушники, за якими полює половина міста. Ха! Навушники проти закритого концерту від Жасмин? Раунд за мною!

Я тихо засміялася, плавно повертаючи кермо на перехресті.

— Тільки не починай там війну кланів у шостому класі, дипломатко.

— Я в сьомому, взагалі-то! — обурено виправила Камелія, закотивши очі. — Ти взагалі вже нічого не пам’ятаєш, старуха! І, до речі, ти раптом не знаєш, чому Матвій учора не зайшов? Він же завжди завалюється до нас, коли привозить папери, і тягає моє печиво з холодильника! Я спеціально сховала пачку свого улюбленого, шоколадного, під шпинатом, бо знала, що він припреться й усе зжере! А він навіть на поріг не ступив! Тато сказав, що Матвій був якийсь злющий, наче йому замість бензину в бак води налили. Ви що, посварилися?

Мої пальці на шкіряному кермі мимоволі напружилися, а серце зробило неприємний поштовх.

— Ми не сварилися, — рівно відповіла я, вдивляючись у потік автівок перед собою й намагаючись тримати голос максимально нейтральним. — У нього просто багато роботи на автосалонах. Дядько Георг завантажив його новими поставками.

— Ага, розказуй казки комусь іншому, — хмикнула мала детективка, підозріло звузивши темні очі. — Гонгадзе ніколи не буває надто зайнятий, щоб зайти поїсти або пожартувати над моїми малюнками, чи відео в тіктоці. А тут навіть «привіт» мені не передав. Точно якась мутна тємка. І взагалі, чому мама на кухні так дивно посміхалася, коли казала про того співака? Жас, ти що, закохалася в якогось мажора з її лейбла?! О Боже! Якщо це правда, я вимагаю автограф! Ні, краще два! І нехай він запише мені відео для тіктоку!

— Камеліє Ель-Хаддад, припини фантазувати!

Я відчула, як мої щоки знову зрадливо починають пашіти під її прискіпливим поглядом. Від цієї дитини сховати щось було практично неможливо.

— Ніхто ні в кого не закохався. Я просто перевірила робочий документ, і все. Крапка. Досить будувати мелодрами на рівному місці.

— Ага! Так я тобі й повірила, — протягнула Камі з абсолютно дорослою, єхидною інтонацією, від якої мені захотілося зупинити машину й висадити її просто посеред проспекту. — У тебе обличчя зараз червоне, як той бордовий шовк, який мама так сильно любить. Знаєш, такі холодні діви, як ти, зазвичай не червоніють через графіки поїздів, сестричко!

— Якщо ти зараз же не стулиш рота, то квитки на концерт чудесним чином випаруються з твоєї кімнати просто сьогодні ввечері, сестричко, — заявила я, пригальмовуючи біля шкільних воріт.

Погроза спрацювала безвідмовно. Камелія миттєво зробила жест, ніби застібає губи на невидимий замок, хоча в її очах продовжували танцювати нахабні бісики.

— Мовчу! Я німа, як риба! — вона квапливо схопила свій рюкзак, смикнула ручку дверей, проте перед тим, як вистрибнути на тротуар, повернулася до мене й прошепотіла: — Але я сподіваюсь, ви помиритесь з Матвієм. Бо коли він ображається, він стає нудним дідом. А він і так нудний! Бувай, найкраща сестра!

Двері захлопнулися, і Камелія нарешті побігла до входу в школу.

Я залишилася в тиші салону, намагаючись перевести дух. Аж раптом телефон на панелі тихо завібрував, показуючи нове повідомлення.

Невідомий: Сьогодні о восьмій. Геолокацію ресторану кинув. Столик на терасі. Одягни щось, у чому тобі зручно приймати капітуляцію моєї самотності. Чекаю, Жасмин. //Свят.

Усередині знову спалахнуло те гаряче, заборонене хвилювання, остаточно витісняючи залишки ранкової рівноваги. О Боже!

Я кілька секунд дивилася на текст повідомлення, відчуваючи, як по шкірі розливається сухе, дражливе тепло. Приймати капітуляцію. Який самовпевнений нахаба. Його формулювання балансували на грані зухвалості й тонкого флірту. Так, ніби він точно знав, що дівчата зазвичай тануть від подібних реплік. Проте я точно була не черговою фанаткою з першого ряду. Я завжди була більш з математичним гартом, донькою Аміра Ель-Хаддада, яка з дитинства звикла аналізувати тактику супротивника раніше, ніж той зробить перший хід. Тож якщо Святослав думав, що я одразу кинуся підбирати сукню під його сценарій, він погано прорахував диспозицію[1].