1

Жасмин

Кав’ярня зустріла нас приглушеним джазом, густим ароматом смажених зерен і тихим дзижчанням кавомашини. Тут панував напівморок: важкі штори кольору стиглої вишні, крихітні круглі столики з темного дерева та м’яке жовте світло бра, що відкидало теплі відблиски на поліровані поверхні.

Святослав без вагань провів мене в найдальший куток. Щось на кшталт, затишна ніша, прихована від цікавих очей великим вазоном у керамічному горщику. Він зняв своє пальто, залишаючись у тій самій чорній водолазці, яка безсоромно підкреслювала рельєфні ключиці та лінію плечей. Він рухався з тією природною грацією артиста, яку зазвичай купують роками тренувань на сцені. Проте в його виконанні це виглядало якось абсолютно невимушено.

— Тобі капучино з подвійною корицею, правильно пам’ятаю? — запитав він, схилившись до мене так близько, що я відчула тонкий подих його парфуму — вишневий тютюн, бурбонська ваніль і щось терпке, схоже на свіжий полин.

— Правильно. Але я можу замовити сама…

— Навіть не думай, — він м’яко, втім владно перебив мене, накривши мої пальці своєю долонею буквально на секунду, перш ніж розвернутися до баристи. — Я забрав твій час, я й плачу. Сиди й рятуй мою кар’єру.

Я видихнула, намагаючись струсити дивне хвилювання, що несподівано лоскотало під ребрами, і витягла з його роздутої теки зім’яті аркуші. Мій аналітичний мозок увімкнувся автоматично: розклад саундчеків, трансфери між містами, час на відновлення зв'язок.

Втім щойно я розклала папери на столі, Свят повернувся. Він поставив переді мною високу чашку з пишною пінкою, густо притрушеною корицею, а собі взяв звичайний американо без молока. І замість того щоб сісти навпроти, Святослав плавно опустився на м’який шкіряний диванчик поруч зі мною. Настільки близько, що його стегно в тонкій тканині штанів торкалося подолу моєї спідниці, а лікоть спирався на спинку дивана просто за моєю головою, ніби відрізаючи мене від решти зали.

— Ну що там, професорко? — прошепотів він, схиляючись до мого плеча, щоб поглянути на графік.

Його темне волосся майже торкнулося моєї щоки. Від нього йшло таке живе, шалене тепло, що мої вивірені математичні ланцюжки в голові на мить замкнуло. По спині побіг дрібний висип сиріт. Я відчула, як прискорився власний пульс… але я насилу змусила себе дивитися суто в цифри!

— Тут суцільний хаос, Святе, — мій голос прозвучав трохи нижче, ніж зазвичай, втім мені все ж вдалося зберегти рівний тон. — Хто складав цей маршрут? Виїзд із готелю о шостій ранку після сольного концерту, чотири години в дорозі, і одразу виступ без чеку[1]? Твій голос зірветься на третьому місті туру! Ти хоч розумієш, що між трансфером і виступом має бути щонайменше три години повного мовчання й сну?

Святослав не відповів одразу, а я відчула, що він зовсім не дивиться на аркуші.

Я повільно повернула голову — і наштовхнулася на його погляд. Темні, майже смоляні очі вивчали мої губи, потім повільно піднялися до моїх зіниць. У цьому погляді не було сарказму чи зіркової фальші. Тільки відверте, розгублене захоплення, яке збивало з пантелику набагато сильніше, ніж будь-який відвертий підкат.

— Звідки ти взагалі це знаєш? — тихо, майже з придихом запитав він. — Ти так упевнено говориш про мої зв’язки, ніби сама все життя провела за лаштунками.

— У мене просто логіка працює, — я спробувала відсунутися на міліметр, проте впиратися спиною в диван уже не було куди. — Людський організм — це біологічний механізм. Якщо не заливати мастило й не давати охолонути деталям, мотор згорить.

Свят раптом тихо, низько хмикнув.

— Мотор згорить… Боже, яка ти кумедна, Жасмин. І… небезпечна.

Він простягнув руку й легким, невловним рухом кінчиками теплих пальців прибрав кучеряве пасмо, яке впало мені на лоб. Його пальці затрималися біля моєї скроні, шкіра спалахнула там, де він доторкнувся, а серце пропустило оглушливий удар.

— Звідки ти взагалі взялася на мою голову? — його тон став м’яким, немов оксамит. — Я серйозно. Звісно, я бачив тебе пару разів мигцем у коридорах біля кабінету Анни. Ти завжди проходила повз із таким зосередженим обличчям і цими своїми шаленими кучерями, що я навіть підійти боявся. Думав, якась сувора авдиторка чи помічниця юристів. Анна тоді тільки й кинула: «Не крутися під ногами, це Жасмин, вона тут явно найрозумніша з вас усіх».

Він повільно опустив руку, але його погляд продовжував тримати мене в полоні.

— Я запам’ятав твоє ім’я ще тоді, — зізнався він, і на його губах з’явилася та сама хлопчача, трохи ніякова посмішка, від якої вся його броня самовпевненого артиста просто тріснула. — Рідкісне. Дуже красиве. Як і ти. Втім я навіть уявити не міг, що ти врятуєш мене від ганьби посеред холу.

Усередині моєї ідеально вибудуваної системи щось тріснуло й захиталося. Я звикла, що чоловіки бачать статус, прізвище батька чи вплив Анни. Однак Святослав зараз дивився на мене так, ніби перед ним була просто дівчина з красивим іменем і розумними очима, яка випадково впала йому до ніг у вестибюлі.

Це підкупало. До біса сильно підкупало!

— Ти надто багато говориш, Святославе, — видихнула я, відчуваючи, як щоки заливає теплий рум’янець. Я опустила очі на чашку з капучино, намагаючись повернути контроль над ситуацією. — Пий свою каву, поки я перекреслюю половину дат у твоєму графіку.