3

Жасмин

— То ти стверджуєш, що він такий вже гарячий? — протягнула Аміна, розпливаючись у хижій та задоволеній усмішці, що на її щоках в екрані з’явилися ті самі фірмові ямочки.

Боже, як же нестерпно мені бракувало її живої присутності просто тут, у кімнаті. За роки мого навчання в Італії, коли ми ділили крихітну, вічно завалену купою ескізами й різними підручниками, квартирку, вечірній розбір пліток був нашим священним реліктом. Ми звикли поглинати новини з життя одна одної разом із пастою та дешевим вином, сидячи на підлозі серед розкиданих подушок. А зараз між нами були тисячі кілометрів, проте її екранне «вікно» на моєму ноутбуці створювало ілюзію, ніби вона ось-ось запустить у мене м'яким капцем за зайву скритність.

Аміна вмостилася на своєму ліжку десь у Мілані, замотана у велетенський худі, із затиснутим у зубах олівцем, і пильно свердлила мене поглядом крізь вебкамеру.

— Ду-у-уже! — простогнала я, зариваючись обличчям у м’який шовк своєї подушки, а потім знову підвела очі, відчуваючи, як щоки починають невблаганно пашіти. — Аміно, ти не розумієш! Це навіть непристойно — бути настільки… стильним і таким впевненим у собі. У нього ця чорна водолазка сиділа так, ніби її малювали прямо по його ключицях. А пальці? Довгі, тонкі, обвішані цим сріблом… Він коли торкнувся моєї долоні, у мене в голові наче коротке замикання сталося. Чистий збій системи.

— Хм-м-м, а ось це вже стає по-справжньому пікантно, — очі Аміни спалахнули тим самим шаленим, іскристим вогником, який з’являвся щоразу, коли в її творчій дизайнерській голові народжувався новий зухвалий концепт або… коли вона миттєво дописувала в уяві фінал мого особистого життя на три томи вперед. Вона витягла олівець із рота й покрутила ним у повітрі, наче диригентською паличкою. — Якщо вже моя крижана леді логістики, яка зазвичай сканує хлопчиків суто за критеріями надійності та відсутності емоційних багів, заговорила про ключиці та коротке замикання… Жазі, дитинко, це офіційно перший хлопець на моїй пам’яті, який зумів пробити твою титанову броню!

— Я сама в повному шоці, Амі, — я важко зітхнула, перевертаючись на спину й втупившись у стелю, де грали тіні від нічника.

Серце під тонкою тканиною піжами досі калатало нерівно. Спогад про його хрипкий шепіт біля моєї скроні та запах його солодкого парфуму все ще висів у повітрі, наче привид.

— Але… розумієш, у ньому справді щось є, — мій голос мимоволі став м’якшим, я повернула голову до екрана, намагаючись донести до подруги те, що відчула сама. — Він не поводиться як розпещений інді-хлопчик із фальшивою драмою. Він сам паше ночами над своїми графіками! Уявляєш, він намагається пробитися абсолютно самотужки, без окремого штату менеджерів, навіть попри те, що підписаний на ваш сімейний лейбл. У ньому є ця впертість, це живе бажання створити щось справжнє, а не просто торгувати обличчям. Він боїться провалитися, але все одно пре вперед. Це… чіпляє.

Аміна в екрані раптом різко перестала крутити олівець. Її брови повільно поповзли вгору, а веселий запал на обличчі змінився скептичною, дорослою гримасою людини, яка надто добре знає виворіт красивого життя.

Вона демонстративно закотила очі, поклала підборіддя на складені долоні й тихо, безжально хмикнула.

— Та годі тобі, сонечко. Спустися з небес на землю, — буркнула вона, і в її тоні прослизнули знайомі нотки її дідуся-режисера, який бачив фальш за версту. — Я виросла в цьому цирку, якщо ти раптом забула. Я вздовж і впоперек знаю, як влаштований шоубіз, і вже точно знаю, як Анюта крутить гайки в «Beat-L Records». Жоден — чуєш мене? — жоден артист у здоровому глузді не сидить над логістикою туру сам, якщо на нього роблять реальну ставку!

Аміна ткнула кінчиком олівця прямо в камеру, ніби вказуючи на мій розгублений ніс:

— Цей твій прекрасний, сонцесяйний Святик просто віртуозно чеше тобі у вуха, Жасмин. Він чудово знає, чия ти падчерка й чия донька. Тому він і грає роль бідного та незрозумілого таланту перед дівчиною, яка може одним поглядом вирішити половину його контрактних затиків. Зніми ці рожеві окуляри, мила, поки він не затягнув тебе у свій солодкий капкан глибше, ніж ти зможеш вирулити!

— Аміно, перестань бути такою цинічною! — я схопила невелику шовкову подушку й жартома замахнулася нею на екран ноутбука, наче це могло хоч якось захистити мене від її слів. — Він навіть не знав, хто я! Точніше… знав лише ім'я, бо бачив мене якось в коридорі. Він думав, що я просто юристка чи помічниця з аудиту. Ти б бачила, як він зніяковів, коли висипав ті кляті аркуші на мармур.

— О так, класика жанру: «Я випадково розсипав свої геніальні чернетки прямо біля доньки власника охоронного холдингу та падчерки головної продюсерки країни!», — Аміна виразно зацокала язиком, підпираючи щоку кулаком і дивлячись на мене з сумною іронією. — Жазі, благаю тебе, увімкни свою улюблену математику! Яка ймовірність такої «фатальної випадковості» в закритому холі лейблу, де кожен крок прораховується краще, ніж швейцарський годинник?

— Нуль цілих, три десятих відсотка, — навмання буркнула я собі під ніс, натягуючи край ковдри до самого підборіддя. Логіка зрадливо намагалася підтримати версію подруги, але спогад про те, як тремтіло повітря в напівтемряві кав'ярні, напрочуд уперто відкидав будь-які теорії змов. — Але ж він не просив про протекцію[1]. Він просто попросив перевірити дати, бо боявся гніву Анни!