25

Жасмин

Матвій просто розтиснув пальці, і кий із гуркотом упав на підлогу, покотившись кудись у тінь. Наступної секунди він мовчки зробив крок, остаточно стираючи будь-яку дистанцію між нами. Його великі, гарячі долоні лягли мені на плечі, а потім плавно, втім дуже впевнено ковзнули на спину, притягуючи мене до себе.

Я уткнулася носом у його чорну футболку, вдихаючи запаморочливий аромат чистого чоловічого тіла і терпкого диму. Його тепло миттєво огорнуло мене, створюючи непробивний вакуум захисту.

— Чш-ш-ш... Жазі, тихо, — його голос, тепер неймовірно низький і хрипкий, вібрував у мене над вухом. У ньому не залишилося ні краплі образи чи злості — лише відчайдушна, всепоглинальна ніжність.

Матвій обійняв мене так міцно, ніби намагався закрити своїм тілом від усього світу. Його рука зарилася в моє волосся, широка долоня обережно притиснула мою голову до його масивних грудей, де я чула, як шалено та нерівно гупає його власне серце.

— Пробач мені, — видихнув він. І я відчула, як його губи ледь відчутно торкнулися мого волосся. — Пробач. Я придурок. Я просто... я з’їжджав з глузду, не знаючи, де ти та що з тобою. Я хвилювався…

Я схлипнула, вчепившись замерзлими пальцями в тканину його футболки. Увесь той стрес, уся та напруга, яку я несла на собі останніми тижнями, намагаючись бути ідеальною, раптом випарувалися. Поруч із Матвієм мені не треба було нічого аналізувати…

— Я не хочу більше слухати, який він поганий, Матвію. Будь ласка, — тихо прошепотіла я, ховаючи мокре обличчя на його грудях.

Чоловічі руки на моїй спині злегка стиснулися. Я фізично відчула, як він бореться з собою, як проковтує слова, які так відчайдушно хотів би викричати мені в обличчя. Його кадик важко сіпнувся. Однак замість того, щоб читати мораль, він лише ще міцніше пригорнув мене до себе.

— Я більше не скажу про нього жодного слова, — твердо, як присяга, промовив він, його дихання обпікало мою шкіру біля вуха. — Обіцяю, Жасмин. Ні слова. Тільки не зникай більше.. отак.

Він злегка відсторонився, рівно настільки, щоб зазирнути мені в очі. Його великі пальці обережно, з нестерпною, повільною ласкою витерли вологі доріжки з моїх щік. У цьому простому дотику було стільки стримуваного, голодного вогню, що в мене перехопило подих. Що з ним?... чи зі мною?...

— Я тут, Жасмин, — прошепотів Матвій, і його погляд знову на секунду, всупереч будь-якій дружній логіці, бігав по моєму обличчю. — Я завжди буду на твоєму боці. Навіть якщо ти робитимеш найдурніші помилки у світі. Я все одно… буду… на твоєму… боці.

Ця коротка, зависла в напівтемряві мить здалася мені цілою вічністю. Його великі пальці завмерли на моїх щоках, а густий погляд невідривно зафіксувався на моїх губах. Я перестала дихати. Повітря між нами згустилося настільки, що здавалося, від однієї іскри вся ця більярдна кімната просто злетить у повітря.

Я відчувала тепло його тіла крізь тонку бавовну футболки. Відчувала, як його дихання стає важким, уривчастим. Його правий палець повільно, майже болісно-ніжно ковзнув від моєї щоки вниз, ледь торкаючись лінії підборіддя, і зупинився біля самого куточка моїх губ.

Один рух. Один міліметр уперед.

Усе моє тіло натягнулося, як тятива. Десь на периферії свідомості билася панічна думка про те, що я роблю... але тут і зараз, у кільці цих надійних, сильних рук, мені хотілося лише одного — щоб він стер ту межу... Щоб він нахилився і зробив те, про що кричали його очі… що так сильно кричали його очі…

І найгірше те — що я, напевно, навіть не відштовхнула б його.

Матвій нахилився ближче. Я мимовільно заплющила очі, мої вії затремтіли, а губи самі собою злегка прочинилися назустріч... Проте замість жадібного поцілунку я відчула, як його гарячі губи невагомо, майже побожно торкнулися моєї скроні.

Він завмер так на кілька секунд, жадібно вдихаючи запах мого волосся. Його руки здригнулися, ніби йому доводилося застосовувати надлюдські зусилля, щоб не стиснути мене сильніше і не притиснути до себе остаточно…

— Тобі час іти, Жасмин, — прошепотів він хрипко, просто мені у скроню, і його голос вібрував від стримуваної напруги. — Бо якщо ти простоїш так ще хоча б десять секунд... ти мене зненавидиш.

Брюнет повільно, долаючи власний опір, розтиснув обійми та зробив три широкі кроки назад.

Холодне повітря кімнати миттєво вдарило по моїй розпаленій шкірі. Я розплющила очі, відчуваючи запаморочення. Мої коліна ледь тримали мене. Я подивилася на Матвія, який стояв, важко спираючись однією рукою на край більярдного столу, і дивився кудись убік, уникаючи мого погляду. Його груди стрімко здіймалися й падали, а на вилицях знову грали жовна.

Він вкотре давав мені простір. Давав можливість піти з гордо піднятою головою.

— Я... — мій голос зірвався. Я гарячково облизала пересохлі губи, намагаючись зібрати думки до купи. — Дякую.

За що саме я дякувала — за те, що він не сказав більше жодного слова проти Святослава, чи за те, що зупинився і не зруйнував усе остаточно, — я й сама не знала.

Матвій лише коротко кивнув, так і не підвівши на мене очей.

Я розвернулася на неслухняних ногах і наосліп попрямувала до дверей. На ходу поправила куртку, намагаючись стерти з обличчя будь-які сліди своїх сліз та розгубленості.