Останній Мандрівник: Шлях через Віки: Крізь людські епохи

Він пройшов крізь мільярди років самотності.
Бачив як планета народжувалась з хаосу. Бачив динозаврів і вимирання і відродження. Бачив першу людину що підняла камінь — і ту що поховала свого мертвого з квітами.
Тепер — інакше.
Люди скрізь. Вони будують і руйнують і знову будують. Створюють мови і релігії і імперії — і забувають їх і створюють нові. Він іде між ними. Іноді як чужинець без імені і минулого. Іноді як мовчазна тінь на краю табору чи міста чи поля бою.
Але чим довше йдеш поруч — тим важче лишатись просто спостерігачем.
Від перших неандертальців до міст що торкаються неба. Від першого слова до перших кораблів між зірками.
А десь попереду — те чого він не може зупинити.
Або може?