Щоденник XIII — Кінець старого світу

565 рік

Юстиніан помер.

Я дізнався про це в місті — просто оголошення на площі. Люди зупинились послухали і пішли далі. Не байдуже — просто звикли. Правителі приходять і йдуть. Навіть великі.

Я думав про нього.

Людина що хотіла повернути Рим — частково повернула. Відвоював Африку Італію частину Іспанії. Побудував Святу Софію. Упорядкував римське право в один звід що переживе його на тисячоліття.

Зробив багато.

Але після нього — все що відвоював поступово втрачалось знову. Ніби природа відновлювала рівновагу — можна затримати але не зупинити.

Записав: Юстиніан пішов. Велика людина. Але велика людина не може змінити напрямок річки — тільки трохи відхилити течію. Річка все одно знаходить своє.

568 рік

Лангобарди в Італії.

Я чув про це від торговців що приходили з заходу. Ще один народ що прийшов і зайняв те що Юстиніан щойно відвоював.

Не дивувався.

Просто записав і пішов далі.

Захід розсипався на шматки — кожен шматок зі своїм вождем своїми законами своєю мовою. Те що було єдиним стало — різним. Не погано і не добре. Просто — інакше.

З одного великого — багато малих.

Може так і має бути якийсь час. Поки малі не виростуть і не стануть знову великими.

Або не стануть.

Ще не знав.

610 рік

Іраклій став імператором.

Я бачив його кілька разів — молодий рішучий з тим виглядом людини що знає що треба робити і робить. Перси наступали з сходу — брали місто за містом. Єгипет Сирія Палестина — все йшло.

Константинополь тримався.

Я ходив по місту в ці роки і відчував особливу напругу що буває коли велика загроза близько але ще не прийшла. Люди працювали говорили жили — але інакше. Швидше. Уважніше. З тим загостреним відчуттям кожного дня що буває коли не знаєш чи буде наступний.

Іраклій воював і врешті переміг.

Перси відступили.

Місто видихнуло.

Але я вже бачив що насувається щось нове з півдня — чутки що долинали з Аравії про нового пророка і нову віру що збирала народи з неймовірною швидкістю.

Записав: Іраклій переміг персів. Але поки він воював на сході нова сила народжувалась на півдні. Перемога що відкрила двері для більшої загрози.

632 рік

Мухаммед помер.

Я чув про нього вже кілька років — торговці що приходили з Аравії розповідали. Новий пророк. Нова релігія що об'єднала племена що ніколи не могли домовитись між собою.

Тепер він помер.

Але те що він запустив — не зупинилось. Навпаки — прискорилось. Його послідовники рухались швидко і впевнено в усі боки. Єгипет — впав. Персія — впала. Сирія — впала.

Я дивився на карту що малював собі в голові і думав що бачу знайомий процес — молода віра з молодою енергією і старі втомлені держави що не можуть опиратись.

Рим в свій час робив те саме.

Тепер — іслам.

Константинополь тримався — морські стіни і грецький вогонь зупиняли флоти. Але весь світ навколо змінювався.

Записав: новий світ народжується. Старий — не зник але відступив. Константинополь — острів старого в морі нового. Цікаво як довго протримається.

Час рухатись.

Кінець VІІ ст. н.е.

Я збирався довго.

Не речі — їх небагато. Збирався думками. Провів тут — між першим приходом і зараз — кілька сотень років. Не постійно — ходив між Константинополем і іншими місцями. Але завжди повертався.

Тепер — не повернусь.

Відчував це.

Прийшов востаннє до протоки — того самого місця де сидів старий чоловік що сказав що не питає деяких речей а просто приймає. Він давно помер звичайно. Але місце те саме.

Вода між двома берегами — між Європою і Азією.

Я дивився на неї і думав що за ці сотні років бачив тут і розквіт і початок занепаду і нову силу що приходила з півдня. Бачив Константина що будував і Юстиніана що відновлював і Іраклія що воював і тримав.

Бачив Святу Софію від фундаменту до купола що плаває у світлі.

Достатньо.

Потім встав і пішов.

Не на захід — на схід.

Назад до Китаю що за цей час теж змінився — з Хань до нової династії що торговці називали Тан і говорили про неї з тим особливим захватом що буває коли щось справді велике.

Записав останній запис цього щоденника вже за міськими стінами: Константинополь за спиною. Попереду — Китай що розквіт поки я дивився на захід.

Завжди є щось цікаве в тому напрямку куди ще не дивився достатньо.