Рішення

Я сидів на палубі і дивився як новий світ зникає за горизонтом.

Колумб писав у своєму журналі. Команда спала. Тільки я і зірки і темна вода що несла нас назад до старого світу.

Думав про спогад що прийшов на березі.

Студент. Лекції. Земля і її історія від початку до кінця. Хтось вчив мене — перш ніж я опинився тут. Перш ніж почався цей довгий довгий шлях.

Я думав про все що бачив.

Від першого пробудження на молодій планеті. Від динозаврів і вимирань і відроджень. Від першої людини що підняла камінь до Колумба що відкрив новий світ.

Мільярди років.

І я — посередині. Між тим що було і тим що буде.

Живий архів що вчили дивитись і пам'ятати.

Але для чого.

Це питання не давало спокою. Не страшне питання — важливе. Якщо мене вчили якщо хтось підготував і відправив — значить є мета. Є щось що має статись. Щось до чого весь цей довгий шлях веде.

Я думав про катастрофи що бачив.

Падіння Риму. Знищення Багдаду. Чорна смерть що забрала третину Європи. Кожного разу — людство падало і підіймалось. Але кожного разу — платило страшну ціну.

А попереду — ще щось.

Я відчував це так само як відчував землю за горизонтом до того як побачив. Не знав що саме не знав коли. Але — щось іде. Щось більше за все що вже бачив.

І раптом зрозумів.

Не треба чекати поки прийде і тоді рятувати що встигнеш.

Треба готуватись зараз.

Зберігати. Будувати. Збирати тих хто розуміє. Створювати те що переживе будь-яку катастрофу — не просто рукописи не просто золото. Людей. Системи. Знання що не згорить і не потоне і не загине разом з містом.

Я ще не знав як саме.

Але знав що починати треба зараз.

Корабель ніс мене на схід до старого світу.

А я вже думав про новий — не той що лишився за горизонтом. Свій.

Той що буду будувати.

Шановний читачу.

Ти пройшов разом з ним від народження планети до відкриття нового світу. Від першої клітини до людини що ступила на берег якого ще не торкалась європейська нога.

Але шлях не закінчений.

Попереду — найбурхливіші шістсот років в історії людства. Революції і війни і відкриття що змінять все. І він — посередині. Вже не просто спостерігач. Вже — гравець.

Читайте далі у:

«Останній Мандрівник: Шлях через Віки: Між вічністю і кінцем»