Академія Полум'я Іскра Душі

Полум’я танцювало у темряві, немов живе. Воно облизувало стіни підземної зали, викреслюючи з мороку тіні, схожі на монстрів. Кам’яні колони тріщали від жару, а під ногами магістрів розтікалася розпечена лава.
На самому центрі кола стояла брама — не з каменю, не з металу, а з вогню. Вона пульсувала, наче серце. Час від часу у її глибині з’являлися іскри, що нагадували очі.
— Вона прокидається, — прошепотів один із магістрів, приклавши руку до грудей. — Ще трохи, і ми отримаємо силу, про яку мріяли покоління.
— Чи зможемо ми її втримати? — інший, старший, сумнівався. — Полум’я богів не терпить кайданів.
— Ми створили Академію не для того, щоб виховувати дітей, — холодно відповів найстарший. Його обличчя освітилося відблисками. — Ми створили її, щоб знайти носія. Того, хто зможе відкрити