Глава 26. Шлях у Тінь

Ніч опустилася на Академію, як чорне полотно, розшите зорями.
У подвір’ї панувала тиша — лише вітер торкався веж і грався вогняними печатями на стінах.

Аліса стояла біля стародавнього кам’яного круга, у центрі якого пульсувала темна брама — кругла, мов око без зіниці.
Її полум’я не відбивалося у ній. Це була не просто темрява — це був шлях.

Позаду стояли Еліора, Ліан і Доріан.
Еліора — спокійна, але очі її тремтіли.
— Якщо переступиш цю межу, полум’я фенікса не зможе тебе захистити.

— Я знаю, — тихо відповіла Аліса.

— Ти впевнена, що хочеш іти сама? — спитав Ліан.

Вона глянула на нього й усміхнулася.
— Я не сама. Він — частина мене. І якщо я його не знайду, то загублю й себе.

Вітер підняв її волосся, і золотаве світло на мить спалахнуло навколо неї.
Вона зробила крок уперед.

Брама відреагувала одразу — темрява всередині закрутилася, ніби ковтаючи саме світло.
З кожним кроком навколо ставало холодніше, тиша — густішою.
А коли вона зробила останній крок, усе зникло.

---

Вона опинилася серед безкрайої сірої пустелі.
Небо було чорним, але без зірок. Під ногами — попіл, що світився слабким червоним сяйвом.

> — Ласкаво просимо, — пролунало поруч.

Аліса обернулася.
Перед нею стояла постать у темному плащі. Його обличчя ховалося в тіні, але очі світилися знайомим вогнем — червоним, як кров і вогонь водночас.

Кайр.

— Ти прийшла, — сказав він. — Я знав, що прийдеш.

— Ти… ти все це зробив?

— Я лише завершую те, що ви почали, — відповів він спокійно. — Ви всі хотіли чистого світу. Без болю, без втрат. Але без темряви світло не має сенсу.

Вона зробила крок ближче.
— Це не шлях. Це — смерть.

Кайр глянув на неї довго, потім опустив погляд.
— Може, смерть — це теж частина відродження?

Вона простягла руку.
— Повернися. Ми можемо разом знайти рівновагу.

Його очі блиснули.
— Рівновагу? Після того, як мене вигнали, назвали проклятим, відрізали від усіх? Ти не розумієш, Алісо. Я не можу повернутися. Я вже — Тінь.

— Ні, — тихо сказала вона. — Ти — частина мене. І я не залишу тебе тут.

Темрява навколо почала рухатися, стискаючись, мов жива.

> — Якщо ти зробиш крок до мене, — прошепотів Кайр, — світ загине.

— Якщо я не зроблю — він згасне сам.

І вона ступила вперед.

Світ здригнувся.
Темрява спалахнула червоним, і їхні силуети злилися у вихор вогню та тіні.
Кайр простягнув руку, доторкнувся до її пальців — і на мить у його очах з’явився біль, потім спогад.

> — Ми вже бачили цей кінець, — прошепотів він. — І завжди обирали полум’я.

Аліса відповіла:
— Тоді цього разу — оберімо світло разом.

І вогонь вибухнув.

---

Коли світ стих, Аліса стояла на колінах серед попелу.
Кайра поруч не було.
Лише в її долоні тьмяно горів темний вогонь — теплий, живий.

Вона прошепотіла:
— Ти все ще тут.

І темрява відповіла їй пульсом — спокійним, мов серце, що ще б’ється.