Глава 6. Заборонений коридор

Академія вдень гомоніла від голосів учнів, але вночі вона ставала іншою. Тіні подовжувались, факели горіли тьмяніше, а кам’яні стіни, здавалося, шепотіли.

Аліса не могла заснути. Полум’я душі неспокійно пульсувало, ніби щось кликало її. Вона піднялася з ліжка й тихо вийшла в коридор.

— Куди це ти? — почувся знайомий голос.

Вона здригнулася. То був Ліан, який стояв біля дверей своєї кімнати, ніби чекав.

— Не знаю, — зізналася Аліса. — Але щось… кличе мене.

Він не став питати більше. Просто кивнув і пішов поруч.

Їхні кроки привели до старих дверей із символом палаючого сонця. На відміну від інших, ці двері були замкнені магічною печаткою.

— Це заборонений коридор, — прошепотів Ліан. — Кажуть, там приховують найнебезпечніші таємниці Академії.

Аліса торкнулася символу — і раптом він сам розкрився, наче відгукнувся на її дотик. Двері відчинилися зі скрипом, і зсередини війнуло жаром.

За ними відкривалася вузька галерея, де стіни були вкриті написами на стародавній мові. Полум’я у факелах спалахувало яскравіше, щойно Аліса наближалася.

У центрі зали стояла кам’яна чаша, а в ній — палаючий вогонь. Але це було не звичайне полум’я: воно сяяло білим світлом.

— Це… первинний вогонь, — видихнув Ліан. — Кажуть, він здатен розкрити справжню силу того, хто до нього доторкнеться.

Аліса відчула, як її серце б’ється все швидше. Полум’я кликало її. Вона зробила крок уперед, але в ту ж мить з-за стіни почулися кроки.

— Хтось іде! — прошепотів Ліан, схопивши її за руку.

Вони сховалися за колону. У зал увійшов Кайр. Його очі світилися тріумфом.

— Нарешті, — промовив він, дивлячись на білий вогонь. — Те, що повинно належати мені.

Аліса з жахом усвідомила: Кайр теж знав про цю таємницю. І тепер він збирався взяти вогонь собі.