Глава 24. Повернення до попелу

Дорога назад була довгою і мовчазною.
Сніг розтанув, але земля здавалася мертвою. Кожен крок лунав, ніби відлуння втрат.

Аліса й Ліан ішли поруч, не промовивши жодного слова. Лише коли над обрієм з’явилися башти Академії, Ліан тихо сказав:
— Вона змінилася.

— Академія? — спитала вона.

— І вона, і ти.

Вона гірко усміхнулася.
— Мабуть, так. Колись я прийшла сюди з мрією навчитися керувати вогнем. А тепер боюся, що він спалить усе, що торкнеться.

Ворота Академії зустріли їх глухим гуркотом. Усередині було темніше, ніж раніше. На стінах висіли охоронні печаті, а в повітрі стояв запах попелу — захисні вогні горіли цілодобово.

Коли Аліса ступила у внутрішній двір, учні зупинилися.
Хтось схилив голову — не зі страху, а зі шани. Бо всі вже знали, що сталося в горах.

Майстри вийшли їй назустріч. Еліора дивилася довго, мов на когось, хто повернувся з іншого світу.
— Ти принесла Світильник, — сказала вона.

Аліса розтисла пальці. На долоні лежала жарина, що тепер світилася м’яко, немов спочиваючи.

— Так. Але село загинуло, — прошепотіла вона. — І Кайр… він був там.

Зала наповнилася шепотом. Доріан зробив крок уперед.
— Він став сильнішим?

— Не тільки сильнішим, — відповіла Аліса. — Він... інший. Його сила жива. І здається, Темрява вже не просто в ньому. Вона — частина світу.

Селеста підняла очі до вікон.
— Почалося. Брама відкрита.

— Я маю піти за ним, — сказала Аліса, її голос тремтів, але очі світилися впевнено. — Якщо я не зупиню його зараз, потім буде запізно.

— Ти не підеш сама, — відрізав Ліан. — Ми — разом.

Майстри перезирнулися. Нарешті Еліора сказала:
— Є ще один шлях. Стародавня печать у Серці Академії — вона зберігає спогади всіх феніксів минулого. Якщо ти готова, ми допоможемо тобі відкрити її. Але пам’ятай: те, що побачиш, може змінити тебе назавжди.

Аліса кивнула.
— Я готова.

І коли вона ступила до центральної зали, стіни навколо засяяли золотим світлом.
Світильник у її руках спалахнув, а вогонь, що колись здавався лише силою, тепер став голосом.

> "Дитя вогню… щоб перемогти тінь, треба зрозуміти її. Іноді те, що ми спалюємо, — частина нас самих."

Аліса опустила очі. Вона відчула, як усередині народжується страх — і водночас спокій.

Бо тепер вона знала: наступний крок — не просто війна. Це буде зустріч двох душ, які колись були одним полум’ям.