Глава 17. Тіні у вогні

Наступного вечора подвір’я Академії було залите золотавим сяйвом смолоскипів. Здавалося, все повернулося до звичного ритму — учні тренувалися, майстри спостерігали, повітря було наповнене магією.

Аліса й Ліан саме виходили з бібліотеки, коли раптом повітря здригнулося. Вогні смолоскипів затремтіли й один за одним почали гаснути, залишаючи двір у напівтемряві.

— Що це? — прошепотіла Аліса, відчувши, як холод пробіг по спині.

І тоді з темряви виповзли тіні. Вони не мали чіткої форми — лише чорний дим, що звивався, утворюючи примарні постаті з вогненними очима. Їхні шиплячі голоси різали тишу.

Учні закричали, хтось кинувся тікати, але тіні рухалися надто швидко. Одна з них простягнула руку до смолоскипа — і полум’я перетворилося на чорний попіл.

— Це… не може бути, — вигукнув майстер Доріан, з’являючись поруч. — Тіні пробралися всередину Академії!

Аліса відчула, як у ній загорівся вогонь. Вона вийшла вперед, поруч із Ліаном.
— Якщо вони прийшли сюди, ми повинні зупинити їх.

Одна з тіней кинулася на них. Ліан виставив руки, і з них вибухнув червоний вогонь, але тінь лише розчинилася й з’явилася з іншого боку.

Аліса зібрала всю свою силу. Її полум’я спалахнуло золотавим світлом, і тінь завила, відступаючи. Усі в дворі побачили це сяйво — і в ньому була надія.

— Світлий вогонь… — прошепотіла Селеста, що підійшла з іншими майстрами. — Вона справді та, про кого говорило пророцтво.

Тіні відступили так само раптово, як і з’явилися, розчинившись у нічній темряві. Але повітря залишилося важким, наповненим передчуттям.

Аліса стояла, ще тремтячи від напруги. Їй здавалося, що вдалині, серед тіней, вона на мить побачила силует Кайра. Його темні очі палали холодним вогнем.

— Вони випробовували нас, — сказав Ліан, стискаючи її руку. — Це лише початок.

Аліса дивилася у темряву, відчуваючи, як у серці знову спалахнув фенікс.

Кайр прийшов по мене. Але я не здамся.